Європейський авантюрист, саксонський барон, капіталіст і таємний радник королівсько-польської служби… Це барон Петро-Миколай Гартенберг-Садогурський, який 1771 року заснував поселення на місці сучасної Садгори. Його життя нагадує захопливий фільм. Найвідоміший факт про життя барона – за наказом імператриці Катерини ІІ він збудував у Садгорі монетарню. Однак що відомо про барона крім цього? Як він взагалі потрапив на Буковину і чому його вважають видатним аван­тюристом? Відомо, що за декілька років до того, як барон заснував Садгору, його мали стратити за махінації з фінансами...

Про життя барона, карбування монет під його керівництвом та хитрі фінансові операції – в інтерв’ю з доктором історичних наук Сергієм ПИВОВАРОВИМ.

"Засудили до страти через повішання"

– Про барона Гартенберга чули всі, але про нього мало знають. Де він народився і як прийшов до карбування грошей у Садгорі?

– Біографія цієї колоритної особи відома лише частково. Барон народився приблизно 1720 року в Данії на берегах Пів­нічного моря. Його ім’я та прізвище спочатку звучали трохи не так. Відомо, що звали його Петро-Миколай Нейгарт. Юнаком Петро-Миколай отримав освіту в Копенгагені, де вивчав медицину та гірничу справу. Піз­ніше він продовжив зайняття гірництвом та набув практичних навиків на одному з найвідоміших норвезьких рудників із видобутку срібла в Конгсберзі.

Далі відомості про Нейгарта губляться. Певну інформацію про нього знову знаходимо аж на землях Німеччини, де він з’явився 1749-1750 років як спеціаліст із гірництва та карбування мідної монети, на монетному дворі в місті Губені. Там Петро-Миколай займався виготовленням мідних польських грошів та шелягів за саксонського курфюста і польського короля Авгус­-та ІІІ (1733-1763).

– Відомо, що на той час карбування монети давало значні прибутки…

– Саме тому Нейгарт разом із першим саксонським міністром Брюлем розширює емісію мідних шелягів для Польщі. Всього саксонські монетні двори викарбували за декілька років майже 50 мільйонів грошів та удвічі більше шелягів. Їх таєм­но, порушуючи закони Речі Посполитої, переправляли до Польщі і пускали в обіг.

– До чого призвели такі махінації?

– Саксонському двору це дало серйозні прибутки – приблизно 680 тисяч польських злотих. А грошовому господарству королівства завдало серйозних збитків. Мідна монета швидко знецінилася і стала для населення Польщі справжнім лихом. Мідяки Августа ІІІ стали схожими на горезвісні боратинки, які колись розладнали фінанси Польщі. Однак карбування знач­но збагатило нашого героя-аван­тюриста.

– Напевно, добряче заробив…

– Він не лише розбагатів, зміцнилося і його становище. За заслуги перед саксонським двором Петро-Миколай отримує баронський титул. Змінюється і його родове прізвище. Він починає іменуватися Гартенбергом. Новоспечений барон досить швидко робить кар’єру. Він стає генеральним гірничим комісаром у Фрайберзі, де був багатий рудник із видобування срібла та міді, а вже 1763 року обіймає посаду верховного гірничого капітана Саксонії та отримує чин таємного радника.

– Але барона чомусь хотіли стратити?

– "Процвітаюча" діяльність Гартенберга припинилася зі смертю його покровителя Августа ІІІ. За розлад фінансів королівства та махінації Гартенберга притягнули до суду. Звинувачення були настільки серйозними, що барона засудили до страти через повішання. Але його врятувало втручання впливових друзів та досить значний штраф. Він сплатив до польської казни 20 тисяч срібних талерів.

"Мав мануфактуру в Заліщиках"

– Але далі він теж займався карбуванням монет?

– Новий король Станіслав Август доручив баронові організувати монетне виробництво і налагодити пошук кам’яного вугілля в країні. Барон активно залучився до грошової реформи у королівстві. Він доклав зусиль, щоб оздоровити грошове господарство і якнайшвидше вилучити з обігу недоброякісну монету, яку сам же перед цим виготовляв.
Барон отримав в оренду Краківський монетний двір, який не діяв впродовж 80 років. Варто віддати належне організаторським здібностям та зв’язкам Гартенберга. За досить короткий час йому вдалося налагодити вироб­ництво монет. Барон зміг також перекупити у купця Баруха контракт на виробництво мідних грошей із 25 тисяч фунтів міді, привезеної з Москви. У липні 1766 року Краківська мінниця почала карбувати монети, переважно мідні шеляги, напівгроші, гроші та трояки. На їхніх реверсах під гербом – ініціали Гартенберга "V. G." або "G.".

– Чому його діяльність там швидко зупинилася?

– На Краківській монетарні барон мав переробити в монети приблизно 1,5 мільйона фунтів міді і викарбувати з неї гроші на шість мільйонів злотих. І, мабуть, він здійснив би це, оскільки повноцінну мідну монету з довірою сприймало населення, її навіть обмінювали на золото. У ті часи за золотий дукат давали 190 мідних трояків або 570 грошів. Проте діяльність монетного двору було раптово припинено 21 червня 1768 року, коли війська конфедератів захопили місто. Вони заволоділи монетарнею і конфіскували всю наявну там монету. Гартенберг змушений був перевезти устаткування (в тому числі і дев’ять машин для карбування) до Варшави.
Користуючись ласкою короля, барон того ж року став генеральним адміністратором і відкупником Варшавської мінниці та продовжив виготовлення мід­ної монети.

– А згодом людині, яку колись хотіли стратити за махінації, надали польське шляхетство?

– Річ у тім, що підприємницька діяльність з карбування монети принесла баронові мільйонні прибутки, більше того, відновила його репутацію при дворі. Як високу нагороду і милість короля саксонському баронові було навіть надано польське шляхетство. Він отримав титул "Садогурський". Відтоді його почали іменувати як Петро-Миколай Священної Римської імперії барон Гартенберг-Садогурський, підданий короля Польщі та курфюста Саксонії. Окрім того, Гартенбергу в оренду було надано округу в місті Заліщики. Можливо, він навіть мав стосунок до відкритої там мануфактури з виробництва тонкого сукна.

Дружив із масонами і зробив гарну кар’єру

– Кар’єра барона знову стрім­ко пішла вгору. Його призначили таємним радником королівсько-польської служби. Що це означало?

– Це був досить високий чин. Скажімо, в Росії таємний радник за своїм рангом прирівнювався до армійського генерал-майора. Очевидно, через це австрійські дослідники називали Гартенберга "російським генералом".
На початку 1770-х років карбування мідяків знову набрало обертів і могло вийти з-під контролю. У зв’язку з цим діяльність барона обговорювали в сеймі, який 1772 року по­становив ліквідувати практику орендування монетних дворів і передати їх у відання короля. Такий поворот подій не збентежив Гартенберга-Садогурського: на цей час він мав набагато вигідніше підприємство.

– Це відомий нині чернівчанам монетний двір у Садгорі?

– Так, ще 1770 року барон дізнався про плани командувача Першої російської армії Петра Румянцева налагодити випуск мідних монет для покриття видат­ків армії і зголосився влаштувати монетний двір. Ось так, залишаючись орендарем Варшавської монетарні, Гартенберг 24 лютого 1771 року уклав контракт із російським урядом на виготовлення півмільйона рублів мідною монетою. А вже 1772 року поселення отримало назву Садогура від прізвища барона. Монетарня тут діяла протягом 1771-1774 років. Тут випустили монети на суму 700-750 тисяч рублів.

– Тут барон відкарбував ще й медалі на честь відкриття масонської ложі у Садгорі...

– Справді, у Садогурі було відкарбовано пам’ятні медалі. Принаймні дві з них присвячено масонству. Так, на аверсі однієї зображено профіль самого барона Садогурського, у пишних шатах за французькою модою. На реверсі – гора, яка виринає з бурхливого моря, з правого боку в неї б’ють блискавки, а з лівого – освітлює променями сонце. Над горою – хмари, з яких виглядає зірка. Знизу напис – "Сподіваюся на тебе".

Цю медаль відкарбовано на честь заснування бароном 1774 року масонської ложі "Мінерва" у Молдавському князівстві.

– Факт випуску масонських медалей дозволяє зробити пев­ні висновки…

– Так-так. Це ключ для кращого розуміння вдалої діяльності барона. Приналежність до масонства пояснює злет кар’єри Гартенберга у Саксонії, Польщі, також прихильність до нього нової російської адміністрації та отримання привілею на карбування монети.

Безперечно, ще не все відомо з біографії засновника Садогури, але ми розуміємо, наскільки це була неординарна особистість. Фахівець із гірництва, спеціаліст із монетного карбування, непоганий адміністратор, засновник таємного товариства… Та ким би не був барон Садогурський, він залишив помітний слід в історії Буковини – заснував перше в краї підприємство мануфактурного типу – монетний двір. А головне – заснував новий населений пункт – сучасну Садгору. 
Валерія ЧОРНЕЙ