У Чернівцях гурт "Океан Ельзи" п’ять разів викликали на біс. Колектив представив свій новий альбом "Дольче віта", але "запалили" зал старі композиції музикантів.

Перед концертом ми поспілкувалися з лідером гурту Святославом Вакарчуком. Розмова відбулася за сприяння концертної агенції Олега Сандуляка.

Доки спілкувалися зі Святославом, інші учасники колективу час від часу вставляли у розмову іронічні репліки. "У нас просто гарний настрій", – пояснив Святослав…

"Ми зайшли у шоу-бізнес і вийшли з нього"

– Є артисти, які завойовують симпатії лише творчістю, а не дешевими сенсаціями…

– Так, але і сенсаціями також можна. Це дуже сумно, – зауважує Святослав.

– Що для вас український шоу-бізнес?

– У ньому немає нічого хорошого, і це не від хорошого життя. Український шоу-бізнес зроблений для людей з комплексом неповноцінності. Туди приходять люди, які хочуть стати популярними, а не займатися якісною музикою. У такому шоу-бізнесі створено усі умови, щоби нормальні люди туди не хотіли потрапляти. І саме тому наш колектив існує поза цим. Знаєте, це як у Сонячній системі – є планети і є пояс астероїдів. Ось наш гурт – це пояс астероїдів. Ми ніби крутимося навколо Сонця.

– Тобто ви самі по собі?

– Так, хоча ви зараз можете сказати, що ми просто кокетуємо і насправді ми є частиною українського шоу-бізнесу. То ми відповімо, що ми все одно окрема частина.

– Чим ви відрізняєтеся від українських артистів?

– Ми просто відрізняємося, і не лише тим, що Вакарчук не вимовляє літеру "Р". (Інші музиканти починають голосно сміятися – ред.)

– Ви співаєте пісню Володимира Івасюка "Колиска вітру"…

– Його пісні не те, щоби не соромно співати, це є завелика честь для гурту, – перебиває запитання Святослав Вакарчук.

– Яким іншим пісням вам би захотілося дати друге дихання?

– Взагалі поважаю українські народні пісні. Так, в альбомі "Дольче віта" є композиція "Ой, чий там кінь стоїть". Я цю пісню співаю із трьох років… Отакі пісні дуже приємно переспівувати.

"Хочу заспівати з Ніно Катамадзе"

– Є інформація, що у США ви запишете спеціальне видання альбому "Дольче віта".

– Там, у якісній відомій американській студії, ми просто ще раз зробимо "Дольче віта". Але це не спеціальне видання альбому. Це просто буде якісне звучання, щоби справжні меломани могли відчути різницю між скачаними з Інтернету файлами і між тим, що вони купили у магазині. Це буде звук, який дасть музичним колекціонерам відчуття, що вони придбали особливу платівку.

– Із ким "Океан Ельзи" планує заспівати?

– Ось кажуть, що грузинська співачка Ніно Катамадзе пере­їжджає жити до Києва. Ми з нею уже п’ять років спілкуємося. Дуже поважаю її творчість, а вона часто каже: "Треба, Славко, нам уже щось разом зробити". Гадаю, ми переспіваємо одну з пісень "Океану Ельзи".

– Протягом років музика у гурті змінюється й емоційно, і жанрово. Однак чимало людей люблять "старий" гурт "Океан Ельзи"…

– Тут як із подружнім життям. Спочатку у твоїй "половинці" тебе приваблюють якісь речі, потім вони починають дратувати... Чим довше ви разом, тим більше виникає неоднозначностей та несподіваних речей. Так само і з нашими шанувальниками. У принципі, за відгуками легко простежити, людина нас слухає з 2000 року чи після пісні "Без
бою". Як правило, більшість старих шанувальників, яким було по 14-16 років, коли виник "Океан Ельзи", відчувають ностальгію за старою творчістю. Вони часто кажуть: "Нам так подобається "Океан Ельзи" той, який був на початку". Чесно кажучи, я їх розумію. Я на їхньому місці так само думав би. У романтичний період вони слухали нас, а коли стали дорослими, почали жити буденністю. Тому і кажуть, що кращими є старі пісні. Як на мене, це повний абсурд – оцінювати різні періоди творчості гурту. Ми просто такі, якими ми є. Іншими ми не будемо. Це як у тій старій львівській приказці: "Ще ніколи так не було, щоби якось та не було".

– Свого часу продюсер Володимир Бебешко висловився про музику "Океану Ельзи", мовляв, таку він грав сорок років тому на танцмайданчиках…

– А хто це такий? Познайомте нас, і ми поспілкуємося… Грав сорок років тому? Так, з Бебешком все-таки треба познайомитися.

"Депутати – такі самі, як і кожен із нас"

– Святославе, в Інтернеті подейкують, що коли вас запитали про період, коли ви були народним депутатом, то ви у відповідь майже перейшли на крик…

– Це де таке було? Я взагалі-то спокійний, – зауважує Святослав.

– Все-таки розкажіть про парламент очима рок-музиканта.

– Я нічого оригінального не зможу сказати. Може, ви хочете гарних слів, сенсацій. Ну, ви самі все бачите. Що я вам можу сказати? Якби я відчував себе там комфортно, я там би і залишився. Проблема не у людях, які є там, а проблема у тих, хто обирає цих людей. Ми маємо нарешті навчитися обирати. Ми неправильно обираємо, може, нам треба трохи відповідальності повчитися? Може, нам треба думати? Може, нам взагалі треба починати із себе? Ви гляньте на парламент – це ми. Це що, інші люди, це що, не ми з вами? Це що, люди приїхали з якоїсь іншої планети? Вони – українці, громадяни України. То не запитуйте мене, які вони. Такі самі люди, яких ми щодня бачимо навколо, вони просто якогось дня стали народними депутатами. Країна починається з окремої людини. 
Валерія Чорней