«Не ставлю за мету когось вразити»

Альбіна ПОЗДНЯКОВА – поетка, редактор самвидаву "ТРИ", організатор літературно-мистецького фестивалю "наЛІТ". Укладач безпрецедентної антології сучасної світової квір-літератури "120 сторінок Содому". Просто Жінка. І цим пишається.

– Як з’явилась ідея створити антологію "120 сторінок Содому"?

– З жарту про те, що хотілося б якийсь літературний вечір перетворити на травесті-шоу й одягнути Олеся Барліга в рожеве боа. А якщо говорити серйозно, то ми з Іриною Шуваловою та з Олесем віддавна цікавилися квір-літературою й одного разу просто вирішили зробити книжку. Кожен з нас мав тексти на цю тематику і багато знайомих, які пишуть про ЛГБТ (лесбійство, геїв, бісексуальність, траснгендер). Олесь, наприклад, протягом тривалого часу модерував спільноту, присвячену ЛГБТ-літературі у "живому журналі". Тож ми "погуглили" і виявили, що нічого подібного в Україні ще не видавалося. Згадана книга – спроба виправити цю ситуацію.

– За яким принципом відбирали авторів до антології?

– Виходили з наявності перекладачів. Шукали поміж знайомих, які активно контактують з іноземними літераторами. У цьому нам дуже допоміг Бране Мозетіч, який видав минулого року антологію сучасної світової гомосексуальної літератури у Словенії. Переважно обирали осіб, знаних як квір-літераторів, але не обмежувалися лише ними. Таким чином, не всі письменники, які увійшли до антології, є відкритими представниками ЛГБТ-спільноти. Головним критерієм було те, щоб їхні тексти стосувалися цієї тематики. Однак, окрім відверто гомоеротичних віршів та прозових фрагментів, у книжці присутня, наприклад, пейзажна лірика та інші теми, не марковані чітко як "квір".

– Чи не було проблем із вибором видавництва для публікації антології?

– Ні, від початку роботи над проектом ми хотіли співпрацювати з "Критикою", і вона люб’язно погодилась допомогти з цією книгою. І ми залишилися дуже задоволені співпрацею.

– Як ти гадаєш, чому в нашому суспільстві виникає агресивна реакція на сексуальні меншини і, відповідно, на вашу квір-антологію, презентації якої певні люди послідовно намагалися зривати?

– Усюди на пострадянському просторі спостерігалася, та й досі спостерігається подібна реакція. У нас же "сексу не було", а тим паче не могло бути нічого, пов’язаного з гомосексуальністю. Природно, що людей ця тема лякає. Через відсутність достовірної інформації багатьом здається, що гомосексуалізмом можна заразитися, як хворобою. Тому про нього краще взагалі не говорити. Але цю тему важливо порушувати, щоб зруйнувати стеретипи. У західних суспільствах подібний шлях до змін теж був болісним, але вони пройшли його раніше за нас і, думаю, багатьох речей у них варто повчитися. Зокрема поваги до Іншого, визнання його прав, яким би він не був.

– Знаю, що ти стала творцем і активним популяризатором такого поняття, як "fashion-вірш". У чому його сутність?

– Гадаю, про "fashion-вірш" говорити ще зарано. Але під цим поняттям ми розуміємо костюмовані літературні читання. Виглядає це так, що письменники повинні співпрацювати з дизайнерами, які б виготовляли одяг для їхнього виступу. Останній має гармоніювати з читаними текстами. Це поняття я запровадила, готуючись до літературної частини щорічного львівського фестивалю аматорського театру "Драбина". Ось тільки 2009 року захід перенесли через епідемію грипу. Тому літературні читання, які мали показати, що ж таке "fashion-вірш", ще не відбулися. Сподіваюся, що вдасться провести цей перфоменс на наступній "Драбині" уже восени, а, можливо, й раніше.

– Нещодавно бачила твою фотосесію в стилі ню на одному з літературних сайтів. Там тебе представили як конкурентку Ірени Карпи, бо вона свого часу знялась для журналу "Playboy". Як можеш це прокоментувати?

– Як конкурентка Карпи я ніколи себе не позиціонувала. Фото, про які йдеться, розміщені там без мого дозволу, робилися вони в домашніх умовах, не для публічного перегляду. Тобто це не була зйомка для якогось журналу, я таким не заробляю. Дівчина, яка робила ті фото, не є професійним фотографом, і з плейбоївськими відфотошопленими світлинами Карпи їх не можна порівнювати. Мені просто хотілося відчути, як воно бути моделлю, коли фотографує жінка, без жодного загравання. Ми намагалися показати жінку з книгами, жінку, закриту в своєму світі. Зовсім не йшлося про те, щоби бути привабливою для стороннього ока. Але коли вже ці фото з’явилися в Інтернеті, хай цікаві дивляться. Мене від цього менше не стане.

– Чим плануєш вразити своїх читачів найближчим часом?

– Я не ставлю собі за мету когось вразити. А щодо найближчих планів, то збираюся почати роботу над новим романом про міжнаціональні конфлікти на Волині та в Галичині під час Другої світової війни. Це буде твір про долі поляків, євреїв, українців і росіян. Також досить дражлива тема, бо йдеться про багаторазово перекручувану історію, про відламані гілки фамільних дерев і вплив минулих трагедій на життя нащадків. Мені б хотілося писати про можливості вибачення і примирення, починаючи від приватного виміру, зосереджуючись на окремих родинах.
Лілія ШУТЯК