Віднайдений Хвильовий

13 травня 1933 року пострілом у скроню відібрав собі життя один з найоригінальніших українських прозаїків, блискучий публіцист, ідейний лідер покоління і символ цілого Розстріляного Відродження Микола Хвильовий. Його самогубство стало не лише формою протесту проти тогочасного режиму, але й актом самоствердження, реальним кроком сильної та діяльної людини, яку автор возвеличував у своїх творах.

Немає сумніву, що складна і надзвичайно суперечлива творчість Хвильового ще довго привертатиме до себе пильну увагу дослідників (серед нещодавніх праць на цю тему варто згадати бодай фундаментальну 800-сторінкову книгу Леоніда Плюща "Його таємниця, або "Прекрасна ложа" Хвильового"). Так само – попри значне віддалення в часі і нібито суттєву зміну статусу України – не викликає сумніву ідейно-естетична актуальність озвучених ще в 1920-ті роки закликів письменника втікати подалі і від просвітянського хуторянства, і від Москви, натомість орієнтуватися на Європу, на стилі й напрями західноєвропейського мистецтва. За подібні гасла Хвильовий одним із перших українських митців потрапив у кремлівську немилість. Минулого року у видавництві "Темпора" вийшла друком унікальна збірка документів "Полювання на "Вальдшнепа". Розсекречений Микола Хвильовий", з якої зацікавлений читач може довідатися і про стеження за письменником (чекісти між собою називали його саме "Вальдшнепом"), і про плани фізичного знищення крамольного автора, і про мотиви та обставини його самогубства.

Щодо роману "Вальдшнепи" (1926), то, як відомо, друга його частина за наказом "органів" була знищена, і схоже на те, що нам ніколи не вдасться її прочитати. Мабуть, виходячи з таких міркувань, український діаспорний письменник, захований за псевдонімом Артем Сокіл, наважився запропонувати свій варіант "продовження" Хвильового, написавши повість "Аглая". 2010 року "Вальдшнепи" і "Аглая" побачили світ під спільною обкладинкою у видавництві "Смолоскип".

У центрі роману Хвильового – гурт молодих людей, розчарованих у результатах нещодавньої революції. Таким є Дмитро Карамазов, який втратив життєву мету й світоглядні орієнтири. Єдиний висновок, якого він доходить, – це те, що "виходу немає". Порвати з партією герой не може, бо це буде зрадою соціальних ідеалів, за які він так романтично ризикував життям під час революції, але й приналежність до КП(б)У видається Дмитрові абсурдною, бо означає зраду самого себе. Опинившись на "ідіотському роздоріжжі", герой шукає порятунку в ідеї відродження своєї нації та біля ніг вродливої "московки" Аглаї. Молода жінка відіграє фатальну роль у житті Дмитра, а їхня любов стає тим сильнішою, чим більше "підігрівається полум’ям соціальної ідеї".

Саме тут дія роману "Вальдшнепи" обривається, і про можливу подальшу долю героїв Хвильового читач дізнається з повісті Артема Сокола. Тлом для розгортання сюжету "Аглаї" стає Харків початку 60-х років ХХ століття. Головними персонажами – син Аглаї Митя та дочка Дмитра Карамазова теж на ймення Аглая. Кульмінаційним виявляється вже сам початок повісті, де сліпа Аглая-старша приходить на могилу Дмитра Карамазова та розмовляє з його привидом. Жінка дорікає колишньому коханцеві за його "мамулуватість" – невпевненість, невміння, страх щось змінити у собі та житті власної країни. "Я любила тебе за твою відвертість, чесність і порядність, – згадує Аглая біля могили Дмитра. – Але водночас я ненавиділа тебе за безвольність. Ти мамулуватий хохол, як і ціла твоя нація, безвільна".

Такого песимістичного висновку героїня доходить наприкінці свого життя, коли свідомо спонукає власного сина Митю вбити її. Понад усе Аглая прагне, щоби її нащадок не став таким "мамулуватим карамазенком, вічним гречкосієм, рабом", як Дмитро. Тільки здійснивши злочин, юнак перетвориться на ту людину, яка зможе творити нове життя, що не вдалося свого часу його матері.

Виразними у повісті є мотиви, запозичені з життя самого Хвильового. З діалогу між героями ми довідуємось, що Дмитро Карамазов також застрелився, причому зробив це 13 травня. Цього ж числа на цвинтарі Митя каменем убив свою матір і саме на 13 травня запланований патріотичний мітинг, організований нащадками головних персонажів "Вальдшнепів", який закінчується масовими арештами.

Пліч-о-пліч з молодими Митею й Аглаєю йдуть Вілій та Валік – юнаки, які (кожен по-своєму) прагнуть відродження
української нації і докладають до цього значних зусиль. Вони належать до категорії принципово нових героїв свого часу, що віднайшли свободу і позбулись батьківського страху. Водночас Артем Сокіл змальовує і діаметрально протилежних персонажів – пристосуванців, які знаходять особисту вигоду у правлінні будь-якого режиму. Наприклад, професор Вовчик: він створив багатотомну "Історію сучасної української літератури", яку щоразу переписує відповідно до потреб правлячої партії. Свою позицію учений аргументує так: "ми люди практичні, ми обережні, найобережніші з усіх. Тому ми живемо" – на відміну від тих, хто виступав проти влади.
"Аглая" Артема Сокола цікава бодай тим, що запроваджує в українській літературі своєрідний жанр повісті-продовження, повісті-полеміки. Автор не просто "дописує" класика, він ще й вступає з ним у дискусію і пропонує читачам альтернативне бачення відомого літературного твору. Проте найважливіша функція "Аглаї" полягає все-таки у налагодженні знищених колись мостів між поколіннями, у спробі ще одного віднайдення Миколи Хвильового.
Лілія ШУТЯК