Російський театр представив у Чернівцях історію про любов

Актори російського театру відіграли на сцені Чернівецького музично-драматичного театру виставу "Казки старого Арбату". Це однойменна історія Олексія Арбузова про кохання та самотність, яка витримала кілька постановок і навіть мала кіноверсію…

Найбільше глядач чекав на приїзд відомої російської актриси Олени Корікової, яка грає головну героїню спектаклю Віктошу. Однак через ДТП актриса не приїхала. Тим не менше, на сцені ми побачили секс-символа радянського кіно Івара Калниньша та народного артиста Росії Альберта Філозова.

"Людей переплутав з ляльками"

За сюжетом, у 1960-х в одному із тихих затишних провулків старої Москви живе талановитий ляльковий майстер Федір Кузьмич. У нього є вірний друг Христофор, син Кузя і безліч ляльок. Несподівано в будинку з’являється мила і ніжна дівчина Віктоша, яку полюбили і батько, і син, і навіть ляльки. Звісно, основна ідея твору – потреба людини у любові. Попри легкий романтичний сюжет, вистава наповнена цікавими розмовами.

"Мудрі вислови цитували після вистави"

Чернівецьким театралам найбільше припав до смаку образ не самої Віктоші чи лялькового майстра, а друга майстра Христофора у виконанні Альберта Філозова. Його мудрі вислови зі спектаклю навіть цитували після вистави. Театралів вразила відверта промова друга ляльковго майстра про самотність:

– Я вважаю, що в квартирі потрібно час від часу підмітати, – каже на сцені через свого героя народний артист Росії Альберт Філозов. – Хіба ти не помітив, Федю, що відтоді, як померла Машенька, я зовсім не люблю бувати в тій квартирі. До того ж, її шубу і два її демісезонні пальто треба теж зберігати в повному порядку. А для цього їх треба постійно чистити. А також провітрювати. Одне з цих пальто ми купили з нею саме в той день, коли переїхали в ту квартиру. Дивно веселий день був тоді.

А ось кульмінацією спектаклю стала промова лялькового майстра. Герой Івара Калниньша вимовляє просту, але таку справжню, непідробну, життєву істину:

– Мені безліч років, але любов... Ніколи вона ще не була мені так необхідна! Може, ти маєш рацію, і зовсім не у Віктоші тут справа, а просто б’ється в мені потреба любити, вирує, пече серце...
Валерія Чорней