Ну як його не любити, га? Маю на увазі намісника Путіна з Медведєвим на землі і за сумісництвом губернатора Малоросії на прізвисько "Президент України". Це ж подумати, скільки у чоловіка роботи: і кримські бухти під російський флот якнайширше розчепірити, і газову трубу в надійні руки прилаштувати, і Голодомор скасувати, і суботники організувати… Здавалося б: куди йому ще й журналістами голову сушити? А ні, не забув, благодійник такий, нашого брата – привітав зі Всесвітнім днем свободи преси. Привітав і пообіцяв, що "всіляко сприятиме свободі слова в Україні". Щоправда, мене спочатку трохи насторожило слово "всіляко". Що воно означає у таких рішучих і досвідчених вустах? Чи обмежиться, скажімо, обіцяне сприяння шапками, а чи відразу – живцем в асфальт? На щастя, партійна колега єнакіївського пасинка кремлівської демократії – Олена Бондаренко – швидко пояснила, що до чого. "Ми бачимо, – сказала товаришка Бондаренко, – безвідповідальні заяви політиків, потім – безвідповідальне транслювання цих заяв через безвідповідальні засоби масової інформації". Отже, по-перше, журналісти, на думку товаришки Бондаренко, мають нести відповідальність за безвідповідальні заяви політиків. Логічно. По-друге ж, задля остаточної перемоги свободи слова журналісти повинні оприлюднювати не свою "готову інтелектуальну жуйку", а "тільки фактаж", щоб громадяни могли "робити висновки самостійно". Таким чином, нез’ясованим на даний момент залишається один-єдиний нюанс: як журналістові на практиці застосувати ці ази біло-блакитної свободи? Адже якби я просто без коментарів процитував слова Олени Бондаренко, то вона могла б розцінити це як безвідповідальне транслювання її безвідповідальної заяви. А якби я написав, що з погляду світових стандартів свободи преси заява Олени Бондаренко – це рябої кобили сон, то вийшло б, що замість "фактажу" я нагодував громадян "готовою інтелектуальною жуйкою". Ох, і сліпуче ж це світло від предметів зі Сходу.
Олександр БОЙЧЕНКО
