Між реальністю і містикою

Англомовний письменник індійського походження Салман Рушді є чи не єдиним автором у сучасному світі, читання творів якого пов’язане з небезпекою для життя. 1988 року вийшов друком його роман "Сатанинські вірші", в якому одного з персонажів "списано" з пророка Магомета в момент космічного протистояння між добром і злом. Роком пізніше іранський духовний лідер аятола Хомейні звинуватив Рушді у блюзнірстві та віровідступництві й засудив його до страти. Ще через десять років цей вердикт, знаний також як фетва, був скасований новим іранським урядом, проте автор так і не наважився вийти з підпілля. І недаремно. За переклад "Сатанинських віршів" поплатилися життям один японець та кілька його європейських колег, а видавці книг Рушді неодноразово зазнавали травм і поранень. В Англії біля книгарні "Penguin Books", яка виставила на продаж твори цього письменника, раптово пролунали вибухи.

Інший твір Салмана Рушді, "Опівнічні діти", не зазнав такої скандальної слави, зате здобув величезне професійне визнання і аж трьох "Букерів": як книга року (1981), як книга двадцятип’ятиріччя (1993) і як книга сорокаріччя (2008) існування цієї найпрестижнішої англійської премії. За словами української перекладачки роману Наталії Трохим, цей твір є "книжкою про найголовніше". Вона чимось схожа на "Тисячу й одну ніч", а чимось – на Біблію. Написані в найкращих традиціях сімейних саг на кшталт "Будденброків" Томаса Манна, "Опівнічні діти" є містифікованою автобіографією Салмана Рушді.

Опівнічними дітьми письменник називає немовлят, які побачили світ опівночі, у День народження своєї країни. Кожне з них наділене фантастичними здібностями, які безпосередньо впливають на їхнє співіснування з навколишнім світом. Серед талантів "опівнічників" – спроможність входити і виходити з будь-якої дзеркальної поверхні, навіть з озер та блискучих металевих частин автомобілів, розмножувати риб, перетворюватись на вовкулаків, змінювати стать, завдавати словом фізичних ран тощо.

Історія головного героя Селіма Сіная тісно пов’язана з цими дітьми, адже й він має магічні здібності: здатність відчувати думки інших людей. Рушді показує свого героя від народження до періоду досягнення ним зрілого віку. Усі випробування, які виникають на шляху персонажа, межують із містикою, що подекуди заплутує читача і не дає зрозуміти, чи певна історія відбувається насправді, чи лише в уяві героя. Дитинство та юність Селіма хаотично переплітаються, створюючи фантастичний світ без кордонів та перепусток у майбутнє.

На тлі переживань свого героя Рушді вимальовує історію цілої країни, зображуючи політичні події у тодішньому Бомбеї і за його межами. Письменник розмірковує про ціну незалежності у часи війни між Індією та Пакистаном. Нерідко "між рядків" з’являється і критика тодішньої влади, яка читачеві, необізнаному з життям цих країн, може видатися просто "потоком свідомості".

Але крім політичного поділу, існує й інший: на світ дорослих і дітей. При цьому "світ дорослих проникав у світ дітей, – пише Рушді, – і там були егоїзм, і снобізм, і ненависть". І навіть виняткові "опівнічники" від цього не застраховані: "Діти, якими б надзвичайними вони не були, не можуть повністю протистояти батьківському впливу". А це, зрештою, кардинально змінює їхнє життя й може призвести до втрати надприродних здібностей. Привілей, але й прокляття опівнічних дітей у тому, щоб "бути водночас і володарями, і жертвами свого часу, і ні в житті, ні у смерті не знати спокою". Така фатальна приреченість супроводжує їх протягом усього існування та формує долі Шіви, Селіма, Парваті та ін.

Продовження теми надприродних здібностей знаходимо у новому (2008) і також уже перекладеному українською романі Салмана Рушді "Флорентійська чарівниця". Письменник розповідає про пригоди молодого флорентійського сироти Аргалії, який зумів здійснити свої мрії і стати правою рукою султана, Володарем Чарівного Списа та вбивцею графа Дракули. Проте найбільшим його досягненням було завоювання чарівної принцеси на ймення Кара Кьоз або Чорні Очі. Їхні почуття відіграють фатальну роль у житті обох героїв роману і не припиняються навіть із фізичною смертю. І знову сон, дійсність та вигадка витворюють у книзі Рушді дивний магічно-реалістичний симбіоз.

Важливе місце у "Флорентійській чарівниці" посідає постать імператора Акбара, який втілює образ принципово інакшого володаря, "мусульманського вегетаріанця, воїна, який прагнув миру, короля-філософа". Акбар постійно сумнівається у доцільності своїх рішень, дбає про їхні наслідки та відмовляється бути таким жорстоким, як його попередники на троні. Понад усе імператора хвилюють питання віри. "Чому хтось має дотримуватись релігії не тому, що вона правдива, а тому, що її дотримувались чиїсь батьки?" – запитує себе герой. У його способі мислення відчутним є антропоцентризм: найпотаємнішим прагненням Акбара було заснування "релігії людини". Його думки вважались неприйнятними у мусульманському світі, але водночас свідчили про формування нової особистості, яка отримала назву "людини епохи Відродження".

Зіткнення філософій Сходу і Заходу, містики і реальності, нівелювання традиційних авторитетів та релігійних догм – усе це додає особливого чару романам Рушді. Тільки пам’ятайте: письменницькі чари бувають небезпечними. Іноді – у надто дослівному значенні цього слова.

Лілія ШУТЯК