У книгарнях міста Чернівці з’явився роман Оксани Забужко "Музей покинутих секретів". Відома письменниця вперше завітала на Буковину, щоби презентувати книгу і переглянути у Чернівецькому муздрамтеатрі постановку за своїм твором "Казка про калинову сопілку". Виставою пані Оксана залишилася дуже задоволена. А напередодні показу на зустріч із письменницею зібрався повний зал театру.
"Це роман про любов і гідність"
– В Україні "Музей покинутих секретів" видали другим накладом. А за кордоном?
– У жовтні на Франкфуртському ярмарку роман презентуватимуть німецькою мовою. Зараз перекладач закінчує роботу над цією "брилою". У книги великий обсяг – понад 800 сторінок, і кожному видавництву це коштує грошей. Так, на ярмарку в Німеччині книга коштуватиме приблизно 39 євро.
Також книга вийде у Чехії, вже підписано про це контракт. Ну, а третій тираж плануємо у Росії. Зараз два російські видавництва змагаються за право друкувати мій роман. Але знаєте, яка історія… Моя російська перекладачка просила рецензентів не писати у рецензіях до роману слово УПА… Ще не підписано контракт із польським видавництвом, але тривають переговори. Спілкуємося і з видавництвами Голландії, Угорщини.
– Ви згадали про УПА. Виник стереотип, що з цим словом асоціюють вашу книгу?
– Ну, звісно, Забужко написала роман про УПА… Але це не так. Книга не є історичним підручником. Вона просто має історичний сюжет. Події розгортаються 1944-2004 років. Історична частина, пов’язана з прямою мовою підпільника 1940-х, становить чверть тексту. Однак написання її забрало найбільше часу. Мені довелося працювати в архівах, записувати десятки годин інтерв’ю з учасниками тих подій, з ветеранами УПА, людьми підпілля... Я бачила біль і силу в їхніх очах… То хіба можна казати, що моя книга лише про УПА? Це роман про любов і смерть, любов і гідність…
– А про екранізацію роману замислювалися? – запитують із залу.
– Я не кажу авансом "ні". Але якщо хтось екранізує – це буде вже інший твір, інша творчість. Я вважаю, що моя робота завершується, коли я віддаю рукопис у видавництво… Водночас я – за незалежність роботи режисерів у кіно і театрі. Інша річ, коли ми бачимо масову літературу, масове кіно… Там творці мають зупинитися і запити себе: "А що ми робимо?".
"Правдива історія з уст бабусь"
Під час зустрічі запитали письменницю: "Як ви відноситеся до політиків?"
– Якось старшу людину запитали, як вона відноситься до гомосексуалістів, – відповіла письменниця. – Тоді та мудра людина сказала, що вона до них не відноситься… Ось і я навіть не хочу коментувати про тих, хто вийшов з криміналу і назвав себе елітою. Лише скажу, що коли дідько зістаріється, то він іде у ченці.
– Як оцінюєте політичну ситуацію в країні?
– Мені здається, що це все нагадує літак. Двигун загорівся, а всі на борту продовжують спокійно читати газету. Але загалом я оптимістка. У психології є таке поняття, як нон-вінер. Це той, хто не отримав перемогу, але несподівано для себе здобув щось інше. Це дуже гарно показує історія: хтось воював за Сталіна, а його режиму немає, хтось воював за Гітлера, і його політики немає. А вояки УПА воювали і… є незалежна Україна. Вони є нон-вінерами. Отож історія дасть відповідь на всі запитання. А я оптимістка…
Після відкритої зустрічі пані Оксана роздала десятки автографів. Вартість книги – 75 гривень, але її швидко розкупили. Хтось купував одразу по три примірники. Підписуючи книги, письменниця пояснила епізод із книги:
– Усі ми в дитинстві робили "секрети". Викопували ямку у землі, застеляли блискучою сухозліткою, далі викладали кольорові гудзички, квіточки… і накривали уламком скла, засипали землею. А вже через день розгрібали й дивилися, як він у землі мерехтить.
– Що ви хочете цим сказати? – перепитали письменницю.
– У самій грі змісту жодного. Але художниця у моїй книзі каже, що секрети походять з тих часів, коли до влади прийшли більшовики. Наші прабабусі були змушені закопувати в землю домашні ікони, образи… І ось у книзі через своїх героїв я запитую, що стається з тими секретами? Історію у романі складено саме з таких похованих, забутих, покинутих секретів. А проблема українців саме у тому, що свою історію ХХ століття у невикривленому вигляді ми отримували тільки з родинних переказів. Історія, якій можна довіряти, – це те, що бабуся розповіла…
Валерія ЧОРНЕЙ
