Батько американської літератури

Врешті-решт, а саме – 100 років тому, чутки про смерть Марка Твена виявилися не аж такими перебільшеними. Знаєте слово "перигелій"? Воно означає найближчу до Сонця точку орбіти небесного тіла. Скажімо, відома комета Галлея проходить цю точку приблизно раз на 75-76 років, і саме з такою періодичністю ми, земляни, можемо її – комету, а не точку – спостерігати. Марк Твен народився в листопаді 1835 року, відразу після проходження перигелію Галлеєю. Наступне побачення Землі з кометою очікувалося 1910 року. За рік до того Марк Твен сказав: "Я прийшов у цей світ з Галеєю і відійду разом із нею". 20 квітня 1910 року комета Галлея знову пройшла перигелій і зникла з людських очей. Наступного дня, так би мовити, навздогін їй вирушив і Марк Твен.

Взагалі-то це був не єдиний містичний випадок у його житті. Досить згадати, що письменник (точніше, на той час ще річковий лоцман на Міссісіпі Семюел Клеменс, бо таким є справжнє ім’я Марка Твена) за місяць до вибуху на кораблі, від якого загинув його молодший брат Генрі, детально побачив цю катастрофу уві сні. А однак навряд чи комусь із нас автор пригод Тома Сойєра і Гека Фінна асоціюється з усілякою парапсихологічною чортівнею. Можливо, щось конкретніше на цю тему дозволить незабаром сказати величезна (5000 сторінок) автобіографія Марка Твена, авторська заборона на публікацію якої саме цими днями закінчується. Крім того, заховані від публіки, чекають черги на друк ще кілька його текстів, від яких, на думку твенознавців, слід сподіватися скандалів і сенсацій. Що ж, зачекаємо і ми.

А тим часом світ любить того Марка Твена, до якого звик: вдавано простакуватого, дотепного, по-американськи прагматичного і націленого на успіх. Звісно, література в США була й раніше. І навіть іноді – найвищого гатунку. Але щоразу ця література трохи розминалася із середньоарифметичними американськими смаками. Хтось, як Генрі Лонгфелло, звучав для американського вуха радше по-європейськи, хтось, як Едгар По, був надмірно химерним і похмурим, а хтось, як Волт Вітмен, – занадто новаторським. І щойно Марк Твен, як здається, вперше зумів (зокрема – завдяки згаданому прагматизмові) писати якісно і водночас цікаво для широких читацьких мас. У кожному разі вже одне з ранніх його оповідань "Славнозвісна жаба-стрибунка з Калаверасу" (1865 р.) миттєво здобуло репутацію найкращого гумористичного твору за всю попередню історію Америки, а згодом такі стилістично різні і життєво ворожі прозаїки, як Вільям Фолкнер і Ернест Хемінгуей, в унісон твердили, що саме Марк Твен був "першим по-справжньому американським письменником" і що "вся сучасна американська література вийшла з "Пригод Гекльберрі Фінна" – як свого часу російська, на думку Достоєвського, вийшла з "Шинелі" Гоголя.

Немає сумніву, що всі подібні фрази засновані на перебільшеннях, а всі визначення "справжніх" американців (українців, росіян, трінідадців тощо) – на стереотипах, в яких реалістичної правди не набагато більше, ніж у появі янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура. Але так само немає сумніву, що життя і творчість Марка Твена довго сприймалися його співвітчизниками як одна з найефективніших моделей досягнення "американської мрії": на вершині кар’єри, свідчать біографічні джерела, письменник був найпопулярнішою постаттю в США, залишивши позаду акторів, полководців і президентів.
Коротко кажучи, американська мрія – це успіх, який вимірюється грошима і славою, але досягається чесною працею. У часи юності Марка Твена, коли "слова оптиміст і дурень ще не були синонімами", така мрія зовсім не видавалася фантастичною. Не обтяжені анахронічними законами й закостенілими традиціями Сполучені Штати формувалися як країна вільних людей і для вільних людей, де чи не найважливішою чеснотою проголошувалася індивідуальна ініціатива й актуальний донині (але вже значно рідше досяжний) ідеал "селф-мейд мена". Добре це чи погано? З одного боку, культ успіху в очах "аристократичнішої" європейської літератури є чи принаймні колись був поняттям рогульським (саме у беззастережному прагненні успіху звинувачував американця Твена англієць Орвелл), а в очах сучасної психології – вельми поширеною причиною неврозів. З боку ж іншого, переконання, що кожну роботу треба виконувати на всі сто, – це та норма практичної моралі, яка перетворила Америку на світового лідера і якої ніколи не знала, наприклад, Україна, через що ми й сидимо там, де сидимо.

Хай там як, а Марк Твен був письменником успішним і разом з тим важливим для цілого світового літературного процесу. Причому для шаленого успіху йому б цілком вистачило гумористичних оповідань і нарисів, а для надійного місця в історії літератури – самих лише "Пригод Гекльберрі Фінна". Жива і ніби трохи "плутана" оповідь від першої особи, яка не претендує на знання остаточної істини, зате викликає довіру, бо є безпосереднім учасником зображених подій – так написаний "Гекльберрі Фінн", і так після Твена будуть написані майже всі мої улюблені романи. Крім того, дуже точно знайдена інтонація, яка у ХХ столітті стане фірмовою ознакою американської літератури. Ані характерної для придворних митців запопадливості, ані характерного для "народних будителів" дидактизму: американські письменники з часів свого батька Марка Твена знають, що вони не гірші і не кращі за читачів, тому розмовляють з ними, як рівні з рівними.
Олександр БОЙЧЕНКО