«Працював чиновником, але одного разу стало страшно»

Гурт "ТІК" прибуде до Чернівців 25 квітня. Дві години гратимуть старі хіти і новинки.
Напередодні приїзду до Чернівців лідер гурту "ТІК" Віктор Бронюк розповів "МБ" про перший концерт, донечку Єву і про рідний дім.

"На концертах нам дарують оленів"

– Влітку "ТІК" святкує п’ятиліття. Коли ви вперше з’явилися на сцені?

– Ми виступили на розігріві гурту "Таліта Кум". Це було другого червня, і глядачі вперше побачили "ТІК". Нині ми мандруємо Україною з народним туром і запрошуємо на сцену молодих виконавців. З тією лише різницею, що вони не виступають у нас на розігріві, а повноцінно ділять із нами сцену. Ми даємо можливість талановитим людям показати себе. У наш час не так уже й легко пробитися на сцену.

– А як пробилися ви?

– Може, це прозвучить банально й смішно, але я просто мав нестримне бажання співати. Це була мрія мого життя. Я працював чиновником… Але одного разу мені стало страшно, я розумів, що роблю все, окрім улюбленого – не творю музику, не співаю. Тому я набрався мужності і пішов у народ зі своїми творіннями, зокрема такими, як пісня "Олені".

– Тобто вам вистачило сили не зрадити цю мрію?

– Так, саме так. Кожна людина має свій шлях до мрії. Не завжди він прямий. Ось я плюнув на все і пішов співати.

– І вже скоро країна підспівувала "Оленів". Буває, що гурт асоціюють лише з цією піснею…

– Добре, що пісня пішла у люди. Скажу з гордістю, що її знають на Сході, на Заході, на Півночі й Півдні. Спочатку було так незвично, що просять заспівати лише "Оленів"… У нас дуже багато композицій! Але потім припинили це аналізувати. Нам на концертах навіть оленів дарують. Ми дуже любимо наших шанувальників.

"Донечка засинає під Бреговича"
– Через народний тур нечасто буваєте вдома?

– Ось від початку місяця вдома ще не був. На щастя, є різні засоби зв’язку. Бачу дружину й доньку через Інтернет. Щодня спілкуємося по телефону. Вдячний, що дружина з розумінням ставиться до моїх частих гастролей. Я дуже сумую за ними.

– Попри тури, ви – сімейна людина, чи любите тусовки?

– Та які там тусовки, хіба у нічному магазині. Мені дорожче бути з близькими.

– Як ваша донечка Єва? Привчаєте її до музики?

– Єва уже почала ходити, намагається говорити. З творчості гурту "ТІК" найбільше любить пісню "Сірожино пірожино". Звісно, вона слухає різну музику. А засинає під Бреговича.

– Вже показує характер?

– Не знаю, вона просто прекрасна.

"Я – грибник зі стажем"
– Ви мріяли побудувати для сім’ї будинок під Вінницею…

– Так, але й зараз у мене затишна оселя. Ось нещодавно впорядкував подвір’я. Усе затишно й чудово. Гадаю, що справжній дім – це там, де тебе чекають. А я дуже щасливий, бо мене завжди чекають найближчі люди – дружина й донька. Це щастя. Рідний будинок – це не місце розташування і не дизайн, а люди, які живуть у ньому.

– Скрізь лише і чути про те, що Бронюк не хоче жити у модному Києві…

– Та не хочу. Хоча би тому, що я – грибник із стажем. Мені би лісу, заплутаних стежок і околиць. Я назбираю грибів і приготую для дружини смакоту.

– То ви кулінар?

– Ще й який! Усі, хто приходить до мене у гості, куштує мої фірмові страви. Я сам готую.

– А Руслану ви нагодували домашньою ковбасою?

– На якомусь фуршеті нас пригощали ковбасою, казали: "Беріть, дуже смачна домашня ковбаса". Але я як людина, яка вміє робити домашню ковбасу, сказав, що вона не схожа на домашню. І пообіцяв Сашкові Ксенофонтову, чоловікові Руслани, що коли будемо у Вінниці з концертом, пригощу їх справжньою домашньою ковбасою. Сашко до Вінниці не приїхав, а ось Руслана була. І погодилась, що найсмачніша домашня ковбаса – у Вінниці.

– А як у вас з апетитом. Ви якось скаржилися, що за тур набрали 10 кілограмів?

– Під час турів намагаюся менше їсти. А їсти треба, бо під час виступів багато калорій витрачаєш. Поснідав і не знаєш, коли доведеться обідати. Весь день бігаєш, як навіжений, а ввечері "налупишся" і лягаєш спати. Потім виходить, що не влазиш у штани. Мусиш оновлювати гардероб. Справді, за минулий тур набрав 10 кілограмів. Отаке воно життя артиста.

– Але ви ж мріяли про таке життя?

– Та я не скаржуся, просто розповідаю. Я завжди мріяв про музику, хоча у дитинстві хотів бути Горбачовим. Я не дуже розумів, хто це. У моїй уяві це була людина, яка може у будь-який момент поїхати на завод, де виготовляють іграшки. Такі собі дитячі уявлення. А вже потім я забув про Горбачова і закохався у музику… Ось і читачам "МБ" побажав би просто жити і закохуватися… 
Валерія Чорней