«Мої тексти добродушні й веселі»

Олег Коцарев – поет, прозаїк, журналіст. Народився 1981 року в Харкові. Автор книжок поезії "Коротке і довге", "Цілодобово!" (спільно з Богданом-Олегом Горобчуком і Павлом Коробчуком), "Мій перший ніж" та збірки оповідань "Неймовірна Історія Правління Хлорофітума Першого". Учасник літературних фестивалів у Варшаві, Мінську, Москві, Києві, Львові, Донецьку, Запоріжжі та ін. Лауреат літературних премій видавництва "Смолоскип" та ім. В. Підмогильного. Веде авторський блог olehkots.livejournal.com. Завітавши до Чернівців, Олег трохи розповів про рідний Харків та про себе як письменника і читача.

– Як би ти охарактеризував свої твори людям, які їх не читали?

– У моїх текстах є багато збігів обставин та абсурду. Подекуди вони досить сюжетні, але нерідко переходять у суцільну метафорику. При цьому вони добродушні й веселі.

– Яким є твій читач?

– Важко відповісти. Проте найчастіше це все-таки молодь, хоча бувають і старші люди. Я не знаю, хто купує книжки, але бачу, хто приходить на літературні вечори. Загалом це особи, обізнані з сучасним літературним процесом та позбавлені комплексів. У своїх творах я не цураюся інтимних тем, через що неодноразово зазнавав осуду з боку консервативних читачів.

– Ти побував у Кракові на стипендії "Вілла Деціуша". Як вдалося туди потрапити і які враження від перебування у Польщі?

– Взяти участь у цій програмі можуть усі, хто займається літературою. Треба заповнити відповідну анкету і виграти. Згідно з умовами, ти живеш там три місяці у зручному будиночку, отримуєш стипендію і працюєш собі на втіху. Особисто я написав там 22 тексти. Та ще й відвідав завдяки цій програмі багато закордонних фестивалів, зокрема у містах Польщі та Німеччини.

– Окрім поетичної та прозової творчості, ти пишеш також критичні статті. Що це: спосіб самовираження чи можливість заробітку?

– За фахом я журналіст, тому це моя робота. Звичайно, потрібно за щось жити, а на літературі багато не заробиш. До того ж, рецензувати чужі тексти дуже корисно для власного професійного становлення. Перш за все, у своїх статтях я досліджую тих авторів, які мені цікаві. Іноді вважаю за потрібне просто поінформувати про книжку, яка чимось вразила. Основним завданням вважаю можливість дати читачеві чітко зрозуміти риси певного художнього твору.

– Що зараз читаєш?

– Днями ознайомився з новим романом Оксани Забужко. А дорогою до Чернівців читав "Досвід коронації" Костя Москальця. Із зарубіжних останнім часом прихилився до Фолкнера. А з молодих авторів подобаються твори Юлі Стахівської, Дмитра Лазуткіна, Остапа Сливинського та Сашка Ушкалова.

– В одному з оповідань твоєї нової книги дія розгортається у трамваї...

– У міській культурі трамваї несуть своєрідне естетичне навантаження. Вони значно відрізняються від автобусів і тролейбусів. Я б навіть сказав, що трамваї є річчю сакральною. У Харкові, звідки я родом, це дуже поширений вид транспорту.

– Чи є щось спільне між твоїм Харковом і Чернівцями?

– У вас я вже втретє. Двічі приїжджав сюди як турист, блукав містом, фотографував будинки і спостерігав за людьми, а цього разу мав можливість виступити перед чернівецькою публікою. Географічно Харків і Чернівці ніби врівноважують одне одного, вони знаходяться на полюсах нашої країни, але і Харків – не зовсім Схід, і Чернівці – не зовсім Захід. А взагалі, в Україні цікава ситуація з літературними осередками: вони то з’являються, то раптово зникають, і не дуже зрозуміло, з чим це пов’язано. Як виникає той-таки "станіславський феномен" чи "житомирська школа"? Але тепер завдяки Інтернету література стає менш регіональною. І, як на мене, це позитивний момент.
Лілія ШУТЯК