Уродженця Кам’янця-Подільського Олега Сухарєва доля врешті-решт закинула до столиці, де він і створив 1996 року гурт "Самі Свої", фольк-рокове звучання якого закарбоване на альбомі "Смарагди" (2007 р.). Друга платівка "Чому вниз?" побачила світ 2009-го. "Це не пародія на "Кому вниз", ми з Андрієм Середою давно приятелюємо. Просто назва підійшла до змісту моїх пісень, одна з яких так і називається", – розповідає Олег. У новому звучанні "Самих Своїх" менше фольку і більше панку та фанку. Для роботи над альбомом запросили саксофоніста, а в аранжуваннях зникла акустична гітара. Зате її вдосталь було в арт-кафе "Гармонія", куди Олег Сухарєв нещодавно вперше завітав із сольним концертом. Лірика Сухарєва то сумна і схиляє до роздумів, то весела і заохочує підсвистувати, а загалом – патріотична, як, наприклад, у сольному альбомі "Поклик".
– Перед тобою у "Гармонії" виступав твій земляк Павло Нечитайло. Ви з ним підтримуєте стосунки?
– Ми багато виступали разом. На "Срібній Підкові" 2000 року засвітилося багато нині відомих музикантів, зокрема і він, і його дружина Яна Шпачинська, яка тоді взяла "Гран-прі", і гурт "Ворождень", і "Блазні" з Хмельницького…
– Під час концерту ти казав, що приятелюєш з Романом Скибою. Хто ще з представників "сучукрліту" близький тобі за духом?
– З Романом ми дружимо давно і часто перетинаємось у кафе "Полонез" на Контрактовій площі. З давніх знайомих – Сергій Пантюк, Олег Соловей з Донецька, Сергій Руднєв – черкаський поет, на текст якого я створив пісню "Стріляли зрештою свої". Він не тусовочний, але поет хороший. Якщо ж говорити про сучасні течії, то вони мене не дуже цікавлять. Скільки я бував на виступах молодих поетів, завжди помічав, що вони читають самі для себе і один одного не слухають. Цікавлять мене прозаїки, зокрема Володимир Даниленко, "Солодка Даруся" Матіос зачепила. Беззаперечний авторитет для мене Валерій Шевчук, щоправда, останнім часом погано читається.
– Згадуючи, що ти активно підтримував Помаранчеву революцію, мушу запитати: як почуваєшся в контексті інавгурації нового президента?
– Я радше відчуваю себе людиною не помаранчевого спрямування, а націонал-патріотичного. Так, я був на Майдані, але виступав на бардівській сцені, організованій Тризубим Стасом, якого тоді, як і нас, на основну сцену не пустили. Я виступав на багатьох концертах, коли ще актуальним було гасло "Україна без Кучми". Але ось уже 5 років нас із піснею "Останній бандерівець" (вона присвячена В’ячеславові Чорноволу) не запрошують на патріотичні концерти. Не знаю, чи це сидить хтось один, хто не любить цю пісню, чи персонально мене. Було 65 років УПА – нас на концерт не взяли, концерти на Покрову не раз проводилися, 20 років Руху… Я не кажу, що влада не має значення, але будь-яка держава як механізм має таку сутність – принижувати в людині індивідуальність. Тому будь-якій державі не вигідно, щоб люди сприймали правду з вуст поетів, музикантів, режисерів. Одна влада знищує, засилає в Сибір, інша – ігнорує.
– Але Ющенко принаймні підтримував етно-фестивалі. А чого очікувати тепер?
– Нещодавно я спілкувався з відомим львівським блюзменом Олегом Каличем, і ми з ним дійшли висновку, що програма наша стара: бути чесними перед собою, писати пісні і нести їх до людей. Тобто я збираюся робити те, що й робив, – співати.
– Який із твоїх виступів найбільше тобі запам’ятався?
– Акустичний виступ у рамках мітингу на роковини смерті Гонгадзе. Я виступав разом із Тризубим Стасом і Едуардом Драчем. Тоді за спинами виконавців стояли спецслужби і контролювали. Таке зі мною було вперше в житті.
– На вашу творчість відчутно вплинули "Брати Гадюкіни"…
– Творчість таких українських гуртів формувала мою свідомість, моє розуміння добра і зла, ставлення до багатьох речей. Музика для мене – це релігія, одкровення, це шлях, йдучи яким, я пізнаю себе, природу, Бога. Тому творчість таких команд, як "Кому Вниз", "Брати Гадюкіни", "В.В."… Я люблю їхні пісні, бо вчитися треба у тих, у кого є чого навчитися.
– Наскільки ти прискіпливий до себе?
– Є пісні, що не проходять випробування часом. Буває, щось напишеш – і тобі здається, що це геніально, що це найкраща пісня у світі. А минає кілька місяців, і ти розумієш, що не така вже вона й найкраща, а якщо чесно, то й просто лайно. Але іноді і з невдалої пісні якісь рядки, окремі думки треба відкладати у шухлядку – потім стануть у нагоді.
– Над чим "Самі Свої" працюють зараз?
– Відібрали матеріал до третього альбому, який буде називатися "Шомога", тобто "З усієї сили". Я хочу, щоб кожен наступний альбом відрізнявся від попереднього. Тому що сам слухаю музику, і мені дуже не подобається, коли в якогось гурту 3-4-5 альбомів і всі однакові. Думаю, що слухачам теж було б нецікаво слухати повтори у "Самих Своїх". Матеріалу у мене є десь на чотири альбоми, тобто приблизно грати можна ще років вісім, а за цей час, може, напишуться ще якісь пісні.
Тарас ПІЦ
