Він ніколи не відволікався на зайві розмови дорогою до сцени. Жив лише театром і своїми постановками. Таким пам’ятають актори видатного режисера Чернівецького театру імені Ольги Кобилянської, народного артиста України Анатолія Литвинчука. Він народився 75 років тому, але театрали і досі відчувають його присутність: у легендарних постановках, спогадах великих акторів...
"Запечатаного двірника" башкири дивилися мовою оригіналу
– Запізнитися до нього на репетицію? Таке й на думку не могло спасти, – пригадує заслужений артист України Богдан БРАТКО. – Якщо хтось спізнився на хвилину і бачив перед собою зачинені двері на сцену, повинен був розвернутися і піти геть. Він багато вкладав у нас – акторів. У нього кожен актор розкривався у новому амплуа. Так, Анатолій Григорович творив чудеса. Ну а якщо під час вистави щось актори зробили не так, то під час антракту всі в страху зачинялися у гримерній… Анатолій Григорович біг коридорами, стукав у гримерну, а йому боялися відчинити. Щоправда, така дисципліна не раз завершувалася сміхом. Що й казати, легендарна була людина!
– Познайомився з ним 1966 року, – каже Богдан Братко. – Відразу почув про нього як про режисера, який вивчає людей. Так воно і було. Анатолій Григорович спочатку вивчав актора, цікавився, який він поза театром, а потім підбирав ролі. Його повчання не було схоже на лекції. Він просто хотів, щоби люди відчували саму п’єсу. Пригадую, ми репетируємо, а він каже: "Не бачу", "Не чую", "Я не розумію вас". А ми у відповідь старалися. Заради чого це робилося? Не один раз він казав, що наш театр насамперед повинен мати статус "Театру Буковини".
Саме Анатолій Григорович вперше поставив на сцені драматичні твори Сидора Воробкевича та Юрія Федьковича. Він здійснив першочитання комедії Юрія Федьковича "Запечатаний двірник". Вийшла пречудова постановка. Багато музики, бездоганна гра акторів, а яке реалістичне сценічне оформлення!
П’єсу показували на сцені театру багато років, до того ж, завжди був повний зал. У ті часи грали не російською, а мовою оригіналу. Уявіть, ми показували "Запечатаного двірника" башкирам. Вони слухали мову Юрія Федьковича і були у захваті. А Павло Загребельний після перегляду сказав: "Я не підозрював, що Федькович умів так сміятися".
Згодом про "Запечатаного двірника" дуже цікаво написали. Немов чутливі руки майстра-ювеліра доторкнулися до непримітного, на перший погляд, камінчика. Так, постановки Анатолія Литвинчука – це найвища майстерність. Що й казати, за три десятиліття він поставив понад 70 вистав за п’єсами світових та українських авторів.
"Це було нелегко – не стати байдужим у ті часи"
– Не знаю, чому так трапляється, але нерідко великі люди рано покидають нас, – каже Богдан Братко. – Після тяжкої недуги Анатолій Григорович помер у 58 років. Другого дня після його смерті я прийшов у театр, а заслужений артист України Омелян Савка сказав мені: "Ось тепер ми залишилися сиротами". Від нас пішов великий фанат, який був повністю відданий театру.
– Запам’ятав Анатолія Григоровича як великого режисера із запальною вдачею, – пригадує режисер, залужений діяч мистецтв України Василь СЕЛЕЗІНКА. – А ще він завжди горів ідеєю і тому вписав золоту сторінку в історію театру. Де була українська думка і треба було за неї постояти, тут був Анатолій Литвинчук. А це було нелегко – не стати байдужим у ті часи.
Що й казати, поставити тоді Сидора Воробкевича – то було подвигом. "Гнат Приблуда", "Пан мандатор", "Вірне кохання і пан начальник". Анатолій Литвинчук поставив ці вистави і по-новому відкрив великого письменника. Адже всі знали Сидора Воробкевича насамперед як поета і композитора. Анатолій Григорович показав Сидора Воробкевича як театральну особистість. А головна ідея цієї театральної особистості – театр згуртовує людей, тут народ може і заплакати, і засміятися.
Валерія Чорней
З біографії:
Анатолій Григорович Литвинчук (1935-1993) – режисер, народний артист України. На Чернівецькій сцені здійснив постановку понад 70 вистав за п’єсами українських та зарубіжних драматургів. Основні постановки: "Шануй батька свого", "Легенда про Паганіні", "Безталанна", "Дім Бернарди Альби", "Одруження", "Підступність і кохання", "Безіменна зірка", "Дні нашого життя", "Двоє сеньйорів з Верони"…
Активно працював з молодими драматургами, у співдружності з ними здійснив постановки п’єс "Марічка", "Полум’я", "Наодинці з долею", "Фіктивний шлюб".
Упродовж багатьох років був постійним консультантом режисерів народних театрів і драматичних колективів. Режисерську працю поєднував з викладанням історії театрального мистецтва у музичному училищі імені Сидора Воробкевича.
