3 березня у Чернівецькому музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської знову відкриється "Мала сцена". Вона цікава тим, що глядачі перебувають на сцені разом із акторами. Кількість глядачів – не більше ста. Невелика відстань до акторів і мала кількість глядачів дарують відчуття того, що ти – безпосередній учасник вистави.
Як це виглядає? На сцені з двох боків розміщено по три ряди стільців. Між ними – невеликий простір для гри акторів, які знаходяться за метр від глядача. Окрім того, з двох боків сцени розміщені фортепіано і приємна жива музика буде тішити глядача протягом усієї вистави.
Показуватимуть на сцені прем’єру вистави "Сойчине крило" за новелою Івана Франка. Це історія про двох закоханих, які страждали і возз’єдналися. Закоханих зіграють актори Антон Сисюк та Яна Тараненко. Ідея твору – показати силу справжнього прощення.
Спектакль розпочинається тривалим монологом Масіно (Антон Сисюк) – сповіддю людини, яка намагається за сарказмом і смакуванням новорічних розваг приховати свою найглибшу самотність. Однак він отримує неочікуваний лист від коханої людини, яка покинула його і тепер кається. Масіно читає лист від Марії, і крізь його сарказм починає проступати істинний біль і справжня драма. Виявляється, Марія була ошукана, багато натерпілася, але, як і раніше, кохає Масіно. Байдужість Масіно могла би зруйнувати усе, але спектакль – про уміння прощати!
– "Мала сцена" – це особливе мистецтво: глядач дихає разом із тобою, співпереживає тобі, – каже артист драми, актор Чернівецького музично-драматичного театру Антон СИСЮК. – Глядач разом із акторами опинився у часі Івана Франка, коли люди вміли прощати. І те прощення було справді щирим. Мені хотілося, щоби і сьогодні з нами було прощення, а не любов "наліво-направо". А де щирість, принциповість, боротьба за почуття? Простити завдяки одному листу – це сила кохання. Я би дуже хотів, щоби глядач, який перебував разом із героями на сцені, навчився прощати.
Особливими будуть декорації "Малої сцени" – навколо розкидані стільці різного дизайну. Також їхнє цікаве сплетіння відокремлюватиме акторів від глядачів. Стільці будуть підвішені і у повітрі.
– Стілець – символ окремої долі, – каже постановник вистави "Сойчине крило", режисер Львівського національного академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Роман ВАЛЬКО. – Є ідеальні стільці, є биті і старі стільці... І є один ідеальний білий стілець на небі. І ті, хто не перетворюється у руїну, зможе піднестися на небо. Іван Франко показує людей, які вміють не перетворити життя у руїну, простити, зберегти почуття. Велика література завжди має те, що ніколи не минає, завжди буде актуальне. Те, що боліло Франкові, болить і нам.
Валерія Чорней
