Трохи дискусії

Справа така: надрукували ми якось рецензію Лілії Шутяк "І сміх, і гріх" на збірку Сергія Коваля "Пірат пера". А вона йому (рецензія Ковалю) не сподобалася. У зв’язку з чим написав нам пан Сергій листа. Хтось менш демократичний зробив би, може, вигляд, ніби нічого не отримував – та й вже. Але не ми. Ось цей лист, а кілька реплік з його приводу – після.


МО’, "КУЛЬТУРИ" "ТРОХИ" ДОДАТИ?..
"Торік, напередодні Львівського книжкового форуму видав я четверту в серії "Пірат пера" збірку вибраних сатиресок. Навідуючи найграндіозніший у державі культурницький захід, Президент України зупинився побіля моєї ятки. Перемовились кількома словами. Я ще й, даруючи книгу, встиг 2 мініатюри Віктору Андрійовичу прочитати.
"Майже класика": "Нема печальнішої повісті, / ніж "Пошуки в нардепа совісті"…
"Маймо лице, краяни!": "Хто з пальм, хто з кленів, хто з беріз / Не так давно на землю зліз, / Кривий, горбатий, кожен, всяк / Привити хоче нам свій смак, / Навчити хліб і сіль почім, / Розповісти, відкіль та хто ми … / А ми слухняненько мовчім, / Немов не ми тут автохтони?!".
Гарантові "піратки" сподобались. Більшість із них бо пройшли докнижкову обкатку на сторінках найповажніших вітчизняних видань "Перець", "Вітчизна", "Літературна Україна", "Голос України", "Сільські вісті", "Веселі вісті", "Київ", "Дзвін", "Весела Січ", "Березіль", зарубіжних – "Дукля", "Всесміх"… Про вибране, попередні збірки сатири та гумору схвально висловлювались знані в Україні та за її межами літератори, літературознавці Світлана Йовенко, Віктор Баранов, Петро Ребро, Гриць Гайовий, Василь Шукайло, Петро Осадчук, Юрій Карпенко. Дехто – й надміру компліментарно: "сатирик від Бога", "яскравий сатиричний і гумористичний талант, чи не найкращий сьогодні в Україні"…
Позитивно згадали "Пірата пера" чернівецькі телеканали, загальнодержавне, місцеве радіо. Незлим словом відгукнулись "Літературна Україна", "Літературний Львів", "Буковинське віче", "Погляд", "Ва-банк", "Буковинський журнал"…
"Мой, хлопе! Доста вихвалятись! Розпустив хвоста, яко павич о шлюбній порі!" – зауважите.
Натяк зрозумів. Хвальбу припиняю. Тим паче, що й привід підходящий віднайшовся. На шпальтах блоку "Трохи культури" ("Молодий Буковинець" від 25-26.12.09) високої честі засвітитися сподобився. А там трохикультурна дописувачка, лаборантка кафедри журналістики філфаку ЧНУ Лілія Шутяк у матеріалі під заголовком "І сміх, і гріх" моєму вибраному, мені самому інші оцінки виставляє. Нікудишня, ледь не графоманська, мовляв, сатира Ковалева… "Жінок нею спокусити важко"… "Для кого і навіщо" вона? – просторікує висхідна зірка літрецензійної мислі.
Що ж, наявність диплома про вищу освіту ще не означає автоматичного зарахування його власника до негустих лав правдешньої інтелігенції. Ліцензій на звання критика/критикеси у якихось дозвільних служб ниньки вибігувати не треба. Варто чимось прихилити до себе головного чи бодай блокового редактора – і занотовуй собі усе, що об звивини зашпортається. Елементарні знання про предмет розмови, уважне прочитання підрецензійного твору – не обов’язкові, коли ти вже у прихиленому статусі обертаєшся.
Можна, зосібна, торочити про вдалі пародії на "буковинських віршотворців", за умови, що серед 27-ми авторів загальноукраїнського розголосу (з 11-ма Шевченківськими лавреатами включно), відпародійованих/відепіграмлених у вибраному, жоден краянин не фігурує.
Можна мати, скажімо делікатно, туманні уявлення про призначення сатири та гумору. Відтак інкримінувати авторові "жононенависництво". Бо представниці прекрасної статі в нього, бач, ганджами не обділені. Як і герої з табору чоловічого, чого критикесочка чомусь не зауважила.
Зіронько Ви наша лабораторна! Славені, оди, мадригали людству (жінкам і чоловікам, сиріч) лірики покликані виспівувати.
Покликання сатириків/гумористів діаметрально протилежне. Вади, недоліки людські, суспільні (котрі при прискіпливому розгляді знову таки людськими виявляються), мусимо викорінювати чи хоча б намагатися викорінити. Сказано ж: хто вже нічого не боїться, сміху – остерігається.
Відчуваючи ефемерність напорпаного на мене "компромату", дописувачка намагається застрашити сатирика буцегарнею. "За приклади несмаку, а то й чогось гіршого – чогось такого, за що у більш цивілізованій країні автора уже б загребли до криміналу"… Свят, свят, свят! Як страшно! Як повезло мені з "менш цивілізованою країною". І навпаки – як доносительських нахилів опонентці з країною, епохою не поталанило. В есересерні 30-ті доповнила б заклик "загребти" популярним тоді гаслом "Відірвати собачу голову!" – було би С. Ковалеві непереливки.
Проте зобов’язаний з деякими висновками п. Шутяк погодитись. Зокрема з твердженням, що "сформовані упродовж останніх ста років естетичні конвектори йому (мені себто) не надто зрозумілі". Авжеж, зовсім не зрозумілі. Щоправда, пересмикнув я трішки цитацію, у літературознавиці зазначено було "конвенції". Однак, обидва терміни ("нагрівач" і "договір, угода, пакт") за найновішим "Словником іншомовних слів" (К.: Аконіт, 2008) до літпроцесу аж ніяк не туляться. Не згадує "конвенцій" і "Літературознавча енциклопедія" Юрія Коваліва (К.: Академія, 2007).
І насамкінець. Очільникові блоку "Трохи культури" О. Бойченкові пораду надати насмілюся. Пане Олександре, що як назву додатку дещо відкоригувати? Наприклад, не "Трохи…", а "Більше культури!"…
Сергій Коваль, член НСПУ, НСЖУ, лавреат "Перця",
"Веселих вістей",
"Веселої Січі"


Отже. Пане Сергію, вітаючи Вас із круглою датою, я, звісно, не буду сперечатися з Вами на тему художньої вартості Ваших "піраток". Самі знаєте, у галузі смаків усім не догодиш: не все, що подобається Ющенкові, мусить подобатися Лілії Шутяк і навпаки. До речі, в рецензії ніде не говорилося, що всі Ваші "піратки" погані, натомість відзначалося, що трапляються і "зразкові приклади справді дотепного гумору". Чомусь не зауважили? Щодо іншого. По-перше, про пародії на буковинських літераторів авторка "торочила" – цитую рецензію – "на підставі попередніх збірочок". А там вони були, то пощо торочити, ніби "жоден краянин не фігурує"? По-друге, сатиричними бувають не лише віршики, а й, наприклад, ті ж рецензії на них. Чи Ви вважаєте, що Вам можна висміювати вади й недоліки, а "лабораторні зіроньки" приречені писати лише "славені, оди і мадригали" на Вашу адресу? Щось мені це нагадує персонажа на ім’я Калі з роману Сенкевича "В пустелі та джунглях", який точно знав різницю між добром і злом: зло – це коли хтось украв корову у Калі, а добро – це коли Калі сам украв корову у когось. По-третє, не знаю, як там з конвекторами, але слово "конвенція" віддавна вживається у західному літературознавстві й мистецтвознавстві. Наприклад, у контексті постмодерністської конвенції надто серйозне ставлення до власних писань є смішним, хоч, можливо, згадані Вами автохтонні видання про це й не здогадуються. По-четверте, дякую за пораду. Я би й сам хотів, щоб культури було більше, але не все відразу. Тож, пересмикуючи ще одного відомого сатирика – Салтикова-Щедріна, – спробуємо впроваджувати її помірковано, уникаючи за можливості кровопролиття. Нам би для початку хоч до слова "конвенція" людей привчити…

Просто
Олександр Бойченко