Вечір експериментальної музики відбувся нещодавно в обласному театрі ляльок. Аби якось прив’язати дійство до статусу приміщення, на вході до концертної зали разом із квитками усім охочим пропонували придбати автентичних ляльок, зроблених чернівецькими майстринями – всіляких ексклюзивних дівчисьок-вуду і відьмочок. Щодо музичного наповнення, то воно було самобутнім, експериментальним і доволі авангардовим. Тішили чернівчан три колективи: чернівецька етно-ейсід-джазова "Самата", що стала відомою на всю Україну завдяки протекції Олега Скрипки, старожили місцевої інді-сцени гурт "Олово" і гості з Києва – електронно-гітарні експериментатори "Coala Paskal".
"Ми вирішили зробити своїм прихильникам подарунок у вигляді такої дружньої "солянки", – розповідає керманич "Олова" Сергій Колісник. – На жаль, у Чернівцях подібних акцій відбувається надто мало, тому народ відчуває культурний голод. Чому запросили "Coala Paskal"? Ми розмістили інформацію про наш гурт в Інтернеті, закинули рекламу – і відгукнулася саме "Coala Paskal", яка збиралася поїздити з концертами Західною Україною. Ось так і виникла ідея спільного концерту. Крім того, ця група стилістично нам пасує. У принципі ми можемо грати з будь-яким гуртом, головна вимога – аби він був нестандартним і грав те, що ніколи ні в кого не звучало".
Щодо киян, то незважаючи на молодість (офіційна дата народження – травень 2007 року), гурт грає досить серйозну музику, і треба бути досить підготовленим слухачем, щоб зрозуміти цю шалену імпровізацію з пост-року, джазу та експериментальної електроніки. Як на мене, ця музика могла би бути ідеальним саундтреком до арт-хаузних фільмів. Після концерту спілкуюся з усім складом "Coala Pascal", а це Петро Троць (барабани), Максим
Савченко (бас), Іван Канівець (гітара, клавішні, електроніка) та Андрій Блудов (гітара):
– Почнемо з банального: що означає ваша назва?
– Зовсім нічого. Якось ми намагалися зв’язати ці слова, ніби коала – це щось таке м’яке, а Паскаль – це мова програмування, щось таке з цифрами. Але все це притягнуте за вуха. Назву обрали цілком випадково, тицьнувши пальцем в аркуш із переліком варіантів. Ми і треки так само називаємо, аби якось називалися, хоч могли би взагалі писати 1, 2, 3…
– Як ви вибирали міста для свого туру і визначалися з тим, наскільки ваша програма готова, щоб возити її Україною?
– Міста обирали не ми, а наш друг та організатор туру Євген Фай, це була його ідея, і вона нам сподобалась. З приводу програми: у нас є стара, а є більш оновлена. Тут ми грали переважно стару, з десяток разів представлену в Києві, тому питання, дозріла вона чи ні, не виникало. Вона вже радше перезріла.
– Наскільки я знаю, ви ніяк не можете якось охарактеризувати свою стилістику, але, може, скажете, чим найкраще займатись під вашу музику? Читати книжки чи, наприклад, купатися в морі?
– Під цю музику можна, їдучи потягом, дивитися у вікно або уявляти, ніби ви йдете індустріальним районом міста, серед якихось підйомних кранів, усілякої техніки – ось такі приблизно асоціації. Наші треки десь так і народжуються: є асоціація, а потім з’являється звук.
– Яким є "послання" вашої музики?
– Якщо вважати, що вся музика ділиться на два типи – музику-меседж і просто музику, то меседж – це те, що можна підібрати на гітарі. А те, що не можна, – це вже не меседж, це, так би мовити, музика-музика. Гадаємо, у нас якраз меседжу немає, а є атмосфера і настрій. В якомусь огляді про нас написали, що нашу музику не наспіваєш під душем. Це швидше гра звуків і асоціативне задоволення. А конкретика в музиці іноді обмежує її власне музичність.
– Ваша програма складена винятково з інструменталок. Якби ви співали, яких тем би торкалися?
– У тому й річ, що слова надто звужують музичність. Слова – це одразу любов, горе і таке інше. Ні, звичайно, буває і хороша поезія, але ми не поети, тому гратися словами не хочемо.
– Чого ви очікуєте від свого туру Західною Україною? Розуміння чи нерозуміння? Чи просто хочете, щоб вас почуло побільше людей?
– Мабуть, останнє. Нам запропонували, і ми охоче погодились. З іншого боку, нам сказали, що люди тут не дуже знайомі з такою музикою і було б непогано їх з нею ознайомити, бо, наприклад, у Києві вона досить поширена. Нам просто цікаво показати, що у нас є.
– Якби, скажімо, Олег Скрипка запропонував вам зробити ремікс на його пісню, він би потім її впізнав?
– Навряд чи. Половина наших реміксів – на наші власні треки. Ми перегравали їх в акустичній обробці, тобто все, що сьогодні прозвучало як електронне, може звучати і в акустиці без жодних ефектів. І частина з них звучала в абсолютно інших стилях – від босанови, джазу до чогось зовсім божевільного. Людина, яка нас не знає, подумала б, що це інша група.
Тарас ПІЦ
