Брати Капранови вирішили податися в драматургію. "Перша постановка нашого твору буде в Чернівецькому музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської", – розповів "МБ" письменник Віталій Капранов. Він завітав до Чернівців, щоби познайомитися з режисерами й містом загалом.
Після екскурсії старими Чернівцями Віталій запросив кореспондента "МБ" до книгарні "Наука". Незвично бачити Віталія без його брата-близнюка Дмитра.
– Так, я без брата, – прочитав мої думки Віталій. – У нас дуже багато справ. Але ми ще приїдемо вдвох. Я вдруге в Чернівцях, але таке враження, що вперше. Сьогодні мене пригощали містом. Показали мені старі Чернівці люди, які добре його знають. У мене просто культурний шок: і від архітектури, і від чернівчан. Я ще ніде не бачив, щоби люди так пишалися своїм містом.
"Читачеві треба дарувати видовище"
– Відвідали наші книгарні?
– Вони розкішні й насправді живуть. Тут особливе ставлення до книг. Приємно, що й нас читають. До речі, чому ми заговорили про драматургію? Ми шукаємо зв’язок із читачами, хочемо достукатися до їхніх сердець. В Україні вдвічі знизилася реалізація книг, багато видавництв на межі виживання. Письменникам треба шукати нові форми донесення книг до людей. А для пропаганди книги є мільйон способів.
– Ви хочете популяризувати книги через вистави?
– Так, це один зі шляхів літератури до серця читача. Я зайшов до чернівецького театру й потрапив на репетицію "Калинової сопілки". Подумав, якщо інсценізували "Казку про калинову сопілку" Оксани Забужко, то це реально з нашими творами! Познайомився з режисером Людмилою Скрипкою. Пригадую, ми хотіли поговорити з нею ще в Києві, але не змогли потрапити на "Солодку Дарусю". То був реальний аншлаг!
– Театр – не єдиний спосіб просування книги. Дуже ефективним є кіно…
– Ось мережа англійських супермаркетів відкрила власну кіностудію, де екранізують книги. Так, в Англії долучають людей до читання. Але стає сумно, коли культовою роблять фразу "З усіх мистецтв найважливішим є кіно". Я відразу хочу нагадати, що в оригіналі ця фраза звучить так: "Доки люди поголовно не навчилися читати, з усіх мистецтв найважливішим є кіно". В Україні, на жаль, показувати книги через кіно – дуже дорого. Видавництва не можуть дозволити собі таку розкіш. Звісно, модним стало знімати короткометражки. Але хто їх бачить? Де живуть короткометражні фільми? На фестивалях їх шукають обрані… Словом, я про те, що нині живе повнометражне кіно і живе театр. І цим має скористатися письменник.
– 2008 року ви приїхали до Львова на книжковий форум на зеленому "Запорожці", заповненому книгами. Люди почали розкуповувати ваші книги…
– Тоді ми продали 1200 книг з автографами. Не всі знали нашу творчість, але книги купували. Ми просто подарували людям видовище. Багато говорять про імідж, славу письменника. Але це нічого не значить. Гляньте за вікно. Туди-сюди біжать люди. Їм холодно. Вони не помічають книгарні. Що зробити, щоби вони сюди зайшли?
– Подарувати видовище…
– Потрібно видовище. В юності ми із братом їздили майданами України й співали. Ми зрозуміли закон жанру, який зупиняє людей. От чернівчани замерзли, а ми зараз напишемо, що тут – безкоштовне тепло… Це той самий принцип, що із "Запорожцем". Ми придумали зелену машину, яка зупиняла людей, і в результаті вони купували книги. Гадаю, не гріх письменникові використовувати будь-які способи для власної промоції.
"Непрочитана книга – це стосик паперу"
– Нині письменники повинні не лише творити, але й просувати свою продукцію…
– Так, письменник – це не людина, яка живе в кришталевому палаці й пише мудрі книги. Письменник має вступити в конкуренцію з телебаченням, Голівудом і навіть виробниками пива. Знаю, у них – мільярди, а я маю переконати людину купити книгу. Тому треба шукати нові форми для контакту із читачем.
– Ви шукаєте підхід до читача, а як справи з новими книгами?
– Ми саме пишемо новий роман. Його ідея – ми живемо в унікальній країні, лише треба навчитися бути господарями. Також ми дописуємо чотири розділи до "Кобзаря", хочемо перевидати "Кобзаря" у повному варіанті. А ще ми дебютували як поети. Наш вірш "Любіть українок" став мегапопулярним в Інтернеті. Ледве не забув – нам із братом ще й телеведучими запропонували стати. Але ми побачили ту телекухню й відмовилися.
– Гарним заробітком на телебаченні не спокушали?
– Ми постійно із братом намагаємося заробляти гроші, але розумно. Як казав Остап Бендер: "Джентльмен у пошуку десятки…" Ми все-таки спробуємо заробляти на своїх книгах. Непрочитана книга – це стосик надрукованого паперу. Гадаю, цей вислів нас не торкнеться…
Валерія Чорней
