Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Моя співрозмовниця Богуміла Бердиховська належить до найактивніших учасників польсько-українського культурного діалогу. Вона – кавалер Золотого Хреста за Заслуги, одна з найвідоміших у Польщі публіцисток, спеціалістка з історії України ХХ ст., співавторка книги розмов з українськими інтелектуалами "Бунт покоління", упорядниця виданого окремим томом листування Єжи Гедройця з українською еміграцією та збірки текстів "Простір свободи. Україна на шпальтах паризької "Культури". У різні часи Богуміла Бердиховська працювала заступником директора V програми польського радіо, експертом сеймової комісії національних та етнічних меншин, очолювала аналогічний підрозділ у міністерстві культури і мистецтва, нині – голова стипендіального відділу Національного центру культури у Варшаві. Наприкінці минулого року в українському перекладі вийшла друком збірка Богуміли Бердиховської "Україна: люди і книжки", героями якої є Богдан-Ігор Антонич і Василь Стус, Іван Лисяк-Рудницький і Юрій Шерех-Шевельов, Богдан Осадчук і Мирослав Маринович… Оскільки матеріал про саму збірку вже був на шпальтах "МБ" ще до появи перекладу, ми поговоримо сьогодні на різні дотичні до неї теми.

Не треба нічого приховувати
– Наскільки я орієнтуюся в тонкощах польської політики, вашим президентом є Лех Качинський, а прем’єр-міністром Дональд Туск. Тим часом в одній націоналістичній газетці – "Мисль польска" – я колись прочитав, що Польщею керує Богуміла Бердиховська.

– Гадаю, панове з "Мислі" трохи перебільшили.

– Гаразд, але ти розумієш, до чого я згадую цю газету. Там і не лише там тебе звинувачують у надмірних симпатіях до України, а найбільше – в успішному збиранні підписів проти встановлення у Варшаві пам’ятника жертвам УПА.

– Я просто вважаю, що сам вигляд цього пам’ятника, де мала бути зображена мати, повішена з дітьми на колючому дроті на дереві, зашкодив би не лише польсько-українським відносинам, але й самій Польщі, нашому сприйняттю історії, нашим правильним висновкам з неї.

– Чи я добре розумію, що, на твою думку, між Україною і Польщею мають бути особливі стосунки, заради яких варто закривати очі на якісь трагічні події в минулому?

– Ні, закриваючи очі, неможливо вирішити проблему. Бо тоді вона знову виникне через 5 чи 10 років. Я пригадую, як колись прочитала у Стуса історію про приїзд польської делегації до київського архіву. І тоді директор наказав працівникам приховати всі матеріали, які свідчили про конфлікти українців і поляків. Стус слушно обурився такою "дружбою". Не треба нічого приховувати, треба знайти форму діалогу, яка дасть можливість говорити правду, але не руйнувати добросусідські відносини.

– Чи у тебе іноді не опускаються руки, коли, наражаючись у Польщі на звинувачення в українському націоналізмі, хай навіть з боку політично маргінальних середовищ, ти раптом чуєш з України прямо протилежну критику, скажімо, у вигляді дурнуватого віршика Івана Драча?

– Мабуть, у кожного бувають хвилини, коли здається, що всі зусилля пропадають намарне. Але я дивлюся на польсько-українські відносини з двадцятилітньої перспективи. І з цієї перспективи прогрес є неймовірним. Коли наприкінці 1980-х почалися зміни в Центральній Європі, Україна і Польща мали всі шанси увійти в нове протистояння. Поляки згадували про Волинь, українці – про давніші або повоєнні кривди, завдані їм на території Польщі. Тобто були передумови для конфлікту. Але серед поляків і українців знайшлися люди, які повели свої країни вперед, а не назад. Польщі, правда, було з цього погляду легше, бо існувала певна тяглість політичного мислення, ідеї Гедройця, наприклад. В Україні з цим було гірше. Але 1988 року сталася надзвичайна подія. Щойно створена Українська Гельсінська Спілка (не плутати з Групою) відрядила до Польщі Богдана Гориня, щоб він зав’язав тут контакти з опозицією. І ця ініціатива походила саме з українського боку. Люди, які у в’язницях не мали умов для нормального політичного розвитку, раптом продемонстрували непересічну політичну мудрість і порозумілися з поляками заради незалежності України.

Стус – окрема тема мого життя
– А як ти, полоністка за освітою, без українського коріння, взагалі прийшла до української тематики?

– На другому курсі Католицького університету в Любліні я писала працю про українців у Польщі після Другої світової війни. Як виявилося, ця праця, з одного боку, на багато років, до сьогодні, прив’язала мене до України, а з іншого – стала доброю школою. Роздобути якісь матеріали 1983-1984 років на цю табуйовану тему було непросто: офіційним сусідом Польщі був СРСР, а не Україна. Але я знайшла цікаві матеріали у підпільній пресі, зокрема в еміграційних українських виданнях. Оскільки займатися Україною в ті часи було справою дивною, зі мною почали знайомитися польські українці.

– Відтоді ти пізнала Україну набагато краще. Певно, були якісь люди і книжки, які переконали тебе, що українці – це не лише різуни...

– Але я ніколи й не мала такого уявлення про українців. Україна мені асоціювалася з церквами, з "лемківським питанням"… Щодо людей, то першими були українці з Польщі, як, наприклад, професор Ягелонського університету Володимир Мокрий. І можу похвалитися: як керівник його виборчого штабу я долучилася до того, що пан Володимир став 1989 року першим українцем-депутатом нового польського Сейму. Винятковою постаттю для мене був Михайло Горинь. Одним із перших моїх гідів Україною став Микола Рябчук, якому я досі вдячна і з яким ми товаришуємо. Ярослав Грицак... Багато, боюся когось не назвати.

– З-поміж книжок, мабуть, варто згадати твори Стуса, для якого, до речі, поляки часів "Солідарності" були зразком боротьби за людську гідність і національну свободу...

– Стус – це взагалі окрема тема мого життя. Власне, заради Стуса я вивчила українську мову. Фрагменти з "Таборового зошита" – це було перше, що я переклала з української і опублікувала у ще підпільному тоді журналі "bruLion". Відтоді триває моє неослабне захоплення Стусом: я прочитала абсолютно все, що лише досі можна було роздобути з його текстів.

Це чудові письменники
– Перейдемо до наших днів. У грудні відбулося друге вручення організованої Польським Інститутом у Києві літературної премії ім. Джозефа Конрада. Першим лауреатом став Тарас Прохасько, тепер – Сергій Жадан. Чи ти як член журі погоджуєшся з таким вибором?

– Згідно з положенням, премія присуджується за послідовність у реалізації творчого шляху, інноваційність форми, ламання стереотипів та універсалізм послання. І Прохасько, і Жадан якнайкраще відповідають цим критеріям. Це чудові нонконформістські письменники, які володіють незвичними засобами вираження і вміють так показати український досвід, що він стає зрозумілим для читачів за межами України. Крім того, хоч журі про це заздалегідь не думало, вони є мовби уособленням двох крил України – східного і західного. Пригадую, 2007 року краківське видавництво "Nemrod" видало спільну книжку Жадана і Прохаська – по одному есе – "Україна". Ці есе більше говорять про сучасну Україну, ніж десятки політологічних статей.

– Наші "традиціоналісти", коли їх ніхто не чує, люблять потеревенити про штучний успіх нової української літератури за кордоном, мовляв, усе це реклама і набивання собі ціни, а насправді нікому там різні, умовно кажучи, Андруховичі не цікаві. Що скажеш про Польщу? Цікаві ми вам чи не цікаві?

– У Польщі для української літератури нині дуже добрий час, і всі цікаві нам письменники середнього й молодшого покоління є в перекладах. Юрій Андрухович перекладений весь. Постійно перекладають Дяченків. По кілька або хоча б по одній книжці мають Сергій Жадан, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик, Оксана Забужко, Наталка Сняданко, Любко Дереш, Олександр Ірванець, Наталка Білоцерківець, Андрій Бондар, Остап Сливинський, Ірена Карпа – відразу прошу вибачення, бо всіх просто не згадаю. Я вже не кажу про переклади, опубліковані в часописах. Видано кілька політологічних книжок згадуваного Миколи Рябчука… Важливо зазначити, що, на відміну, наприклад, від польської літератури в Україні, українська література завоювала сильні позиції на книжковому ринку Польщі сама, без найменшої підтримки з боку української держави. І вона цікава полякам не тому, що видається екзотичною, а тому, що промовляє до польського досвіду – як історичного, так і сучасного.

Критично,
але без істерики
– О, дякую, що нагадала. Пам’ятаєш, як ти вела зустріч у Варшавському університеті з Ющенком? Така була ейфорія, такі надії на остаточне примирення українців з поляками… А тепер Ющенко присвоїв звання Героя України Степанові Бандері, якого поляки майже одностайно – інше питання, чи справедливо – вважають злочинцем. Як відреагувала на це офіційна Варшава? І що ти сама думаєш із цього приводу?

– Офіційна реакція була критична, але без істерики. Дуже емоційно відреагували поляки галицького і волинського походження, які втратили близьких під час антипольської акції УПА. У них Бандера асоціюється з масовими вбивствами 1943-1944 років. Хоча сам він тоді сидів у німецькому концтаборі, але формації, які проводили етнічні чистки на Волині, робили це, так би мовити, під його прапором. Після війни Бандера цих дій не засудив, та й еміграційні бандерівці обійшли справу мовчанням. Натомість про неї писали історики ліберального спрямування: Іван Лисяк-Рудницький, Орест Субтельний, Франк Сисин і Роман Шпорлюк. На мою думку, рішення президента Ющенка є наслідком не антипольських упереджень, а ідеалізованого сприйняття історії ОУН і УПА. У такому сприйнятті важливою є мета – незалежність України. Але немає оцінки засобів. Зрештою, цей указ знову принципово ділить Україну і з цього погляду видається мені помилковим, а його підписання після так програних виборів може викликати питання, наскільки він є репрезентативним. З іншого боку, національний пантеон формується не через бюрократичні процедури, а через широке і всебічне осмислення історичної спадщини.

– А ще з іншого боку, хоч би хто тепер виграв у другому турі наших виборів, він (вона) буде значно меншим приятелем Польщі, ніж Ющенко. То чого тепер очікувати? Згортання польсько-українських відносин?

– Маєш рацію: боюся, що їхня інтенсивність зменшиться. А втім, за останні двадцять років утворилася ціла мережа зв’язків і форм співпраці між українцями і поляками. Гадаю, ці зв’язки достатньо міцні, щоб пережити й період менш інтенсивних політичних стосунків. На важкі часи рецепт один: робити своє.
Олександр БОЙЧЕНКО
Рейтинг:
(голосів: 1)
29-01-2010, 11:56
Коментарів 0 Переглядів 2883

Теги -
загрузка...
Поліція затримала чоловіка, що жорстоко побив чернівчанку
Нападником виявився 24-річний житель Вижницького району
Тримав ніж біля горла: у Чернівцях молодик намагався скоїти самогубство
Лікарі повідомили поліцейським, що чоловік забарикадувався у квартирі і намагається вкоротити собі віку
Популярне Коментують
• Новини
























загрузка...
У всесвітньому рейтингу щастя 2019 року Україна зайняла всього лише 133-е місце. Хоча, за словами вчених, які проводили дослідження, якщо описати складові індексу щастя, все досить просто.
"Хочемо розвиватися у Чернівцях, щоб люди працювали вдома" (на правах реклами)

Як працюють на одному із найбільших підприємств Буковини ТОВ "Аутомотів Електрік Україна"
"Західний судинний центр" - лікарі, яких ви знаєте! (на правах реклами)

Про особливості роботи центру та переваги методик, які тут використовують, розповіли судинні хірурги "Західного судинного центру" Юрій Оліник та Володимир Савін.
Робимо повірку лічильників води з "Гекон" (на правах реклами)

Дуже важливо вчасно виконувати його обслуговування та повірку лічильника
Мережа «Копійочка» вже вкотре дарує вам призи! (новини компанії)

31 травня мережа магазинів потрібних речей "Копійочка" поповнилась ще одним магазином в м. Чернівці, по вул. Головна 215