Прем’єра нової вистави "Останнє сяйво місячних ночей", що відбулася у театрі "Голос", багатьох глядачів змусила витирати сльози.
Вистава – про те, що прийомний син віддає батька до будинку престарілих. У першій дії старий чоловік розмовляє зі своєю померлою дружиною. Він говорить про старість: "Усе життя ти боровся, щось комусь доводив. А коли йдеш на пенсію, то наче сходиш із дистанції. Уже нікому нічого не потрібно доводити, можна пожити для себе. Ти наче народжуєшся і радієш світу, мов дитина. Але дитина радіє, бо знає, що все її майбутнє – попереду, а старий тішиться, бо усвідомлює, що все вже позаду. Та через деякий час ти бачиш, що на тебе ніхто не звертає увагу. Рухаєшся серед людей, неначе перетинаєш пустелю. Ти не просто зійшов із дистанції, тебе викреслили зі списків. Ти нікому не потрібен".
Чоловік багато розмірковує про смерть: "Людина – це єдина у Всесвіті мавпа, яка знає, що рано чи пізно мусить померти"... "Мить, коли людина перестає існувати, водночас жахлива і свята".
Опинившись у будинку престарілих, чоловік доглядає за рослиною. Це єдина істота, з якою він може відвести душу. Він розповідає рослині: "Я знав одного в’язня, засудженого до смертної кари. У день перед стратою його розбудили і сказали, що він сьогодні помре. Смертник почав сперечатися, казав, що це неправда, що це ще буде нескоро. Врешті перестав заперечувати і замовк. У цю хвилину він подумав, як би йому хотілося прожити ще 30 днів у компанії павука та рослини".
Про сам будинок престарілих чоловік каже: "Тут старі про своїх дітей майже не говорять – можливо, затаїли на них образу"..."Тут, як в окопі – бояться і вмирають. Ось тільки медалі за це ніхто не дає".
– У нашому суспільстві відбуваються жахливі процеси, – вважає режисер вистави Петро КОЛІСНИК. – Я знаю випадки у Чернівцях, де у чотирьох забезпечених дітей не знайшлося місця для матері, вони здали її до будинку престарілих. Ця вистава насамперед адресована молоді, щоби вони зупинилися і подумали. Бо якщо вони житимуть за цими принципами, їх чекає жахливе майбутнє – вони будуть ще забутішими.
Головну роль виконує провідний актор театру "Голос" Андрій Циганок, якому і присвячена вистава. Адже нещодавно акторові виповнилося 50 років.
– Граючи у виставі, я думав про тих людей, які опиняються за бортом життя, – зізнається Андрій Циганок. – Відколи працюю над роллю, часто звертаю увагу на старших людей. Якось на базарі у літньої жінки випав із рук гаманець. Ніхто цього навіть не зауважив. А коли я підняв жінці гаманець, вона була такою щасливою!
Галина МАРКІВ
