«У моєму житті була справжня нечиста сила – Гітлер і Сталін»

"У дитинстві та й у юності я здавався собі вічним, проте вмерти мав нагоду не раз і не два.
Був я ще зовсім маленьким, мав років три-чотири, але вже пам’ятаю, як мама пасла бика й корову на городі. Я грався неподалік від мами і, йдучи до неї, по-господарськи так махнув рукою на бика, хоч завертати його не було потреби. Ще й сказав: "Гий!" У ту ж мить трапилося щось неймовірне: бичисько раптом стрибнув, наставивши роги, наче перед ними був озброєний тореадор, а не дитя. З наміром розпороти мені живіт він махнув рогом, але на сантиметр-два не доскочив, зачепив тільки мій одяг і я вмить опинився високо піднятий над головою розлюченого бика, завис на його рогах. Це не сподобалось бикові. З усієї сили мотнув він головою, і я, описавши велику дугу в повітрі, полетів та впав на купку шумелини. Це було так блискавично, що мама навіть крикнути не встигла, їй забракло голосу… Того бика, мабуть, продали, бо я його більше не пам’ятаю".
Такі розповіді про своє дитинство та ранні юнацькі роки можна прочитати у новій книзі громадського та культурного діяча Василя Селезінки. Книга називається "Моє житіє та нечиста сила".
– У моєму житті було багато цікавого, і мені захотілося поділитися своїми спогадами з іншими, – каже Василь Михайлович. – Чому назвав книгу "Моє житіє та нечиста сила"? Бо, окрім того, що я ріс в оточенні сільських повір’їв, пов’язаних із нечистю, існувала справжня нечиста сила – Гітлер і Сталін.
Перше, що пам’ятаю – це війну на Закарпатті 1939 року. Мені страшенно хотілося знати, що ж це таке – війна. Дорослі кажуть: "Бої вже йдуть у Мукачеві". А я, малий, думаю: "Що ж таке Мукачеве? Напевно, це місце, де багато муки, і мадяри разом із німцями у тій муці б’ються".
Усі історії – справжні
У своїй книзі Василь Селезінка згадав чи не усіх людей, які оточували його у ранні роки. Розповів чимало історій, які трапилися у його рідному селі Спас на Коломийщині. Ось кілька із них:
"Натопили в одній хаті взимі сирими дровами, і баба, що лежала на печі, загоріла, тобто вчаділа і вмерла. Зійшлися сусіди-молодиці та й миють, як годиться, обмивають бабу, на той світ рихтують. Мили-мили та й не стало їм теплої води. Що робити? Розкладати знову в печі, гріти воду – це довго.
– Нащо їй тепла вода? – каже одна жвава молодичка, відро в руки та й побігла до криниці. Принесла відро холодної води та бух на бабу, а та:
– Йой, чого таку холодну воду на мене ллєш?!
Що діялося в хаті, як товпилися у дверях, можете собі тільки уявити, а баба прожила після того ще з вісім років".
Або ще одна розповідь:
"Якщо в небесній книзі записано, що ти маєш умерти від цього, то від того й умреш, аби як ховався. Якийсь мій далекий предок, здається, Федько, ішов одного разу вночі взимі з Ковалівки, аж раптом на нього ззаду на плечі вовк голодний скік! Федько не розгубився та хап вовка за обидві лапи і так притиснув його до себе, що морду вовкові набік скривило і він не може вкусити. Так прийшов з тим вовком додому, а дома помогли йому закинути вовкові зашморг на шию та й повісили його в хаті на сволоку. Потім здохлого вовка викинули в снігові замети. Улітку косив Федько у тім місці траву, уздрів ті вовчі кості, підійшов та й каже: "Ага! Це ти хотів мене з’їсти!" – і копнув кістку ногою. Постіл у нього був уже старенький, мав дірочку. Якась гостра вовча кісточка крізь ту дірочку вколола йому ногу аж до крові. Від зараження крові й помер той Федько, мов віщий князь Олег".
– Усе у цій книзі – чиста правда, – запевняє автор. – Не вигадав ні грама. Книгу написав за рік. Тираж невеликий – 300 примірників. Все одно люди зараз мало читають.
Вигнали зі школи, бо не хотів до комсомолу
– Легко згадував усі події, які описав у книзі, бо спогади з дитинства залишаються у нашій пам’яті назавжди, – продовжує Василь Михайлович. – Наприклад, ніколи не забуду, як мене виключили зі школи у Коломиї – за те, що не хотів вступати до комсомолу. Пішов я до рідного села Спас на Коломийщині, та й не знаю, що робити далі. А один мудрий чоловік, справжній патріот, мені порадив: "Вступай до комсомолу, наші там теж потрібні". Так мене знову прийняли до школи. Щоправда, потім знову виключили – дізналися, що мій батько насправді живий (а я сказав, що він помер, бо сиріт охочіше приймали до міської школи).
Василь Селезінка зізнається, що, якби описати усі його пригоди в юності, можна було би написати десять книжок. Ну, а цю книгу невдовзі можна буде придбати в "Українській книзі" за 28 гривень. 
Галина МАРКІВ