"Я знаю – любов до Маковея поставить мені корону на голову, а не мої літературні твори", – це зізнання Ольга Кобилянська залишила у своєму щоденнику. Вона "хотіла вийти заміж, щоб бути щасливою". А залишилася самотньою до кінця свого життя, бо той, кого вона пристрасно кохала, знехтував її почуттями. "Я Вас стільки років так страшно любила, я носила для Вас рай у душі – як сонце. Я хотіла такий рай Вам уладнати", – писала Ольга Кобилянська в одному з листів до Осипа Маковея. Збереглося 176 листів письменниці до Маковея, з яких опубліковано лише 67. А листи від нього вона знищила після їхнього розриву.

"Краще любити коней, ніж чоловіків фальшивих…"
Вони познайомилися у Чер­нівцях 1895 року. Ользі Кобилянській тоді було 32, Осипу Маковею – 29. Він, редактор газети "Буковина", правив її твори "від поганої мови та стилю", допоміг видати повість "Царівна", був її найщирішим критиком. Вони зустрічалися майже щодня, ввечері гуляли в парку. Маковей був зачарований її талантом, Ольга – його начитаністю. Він вважав її своїм другом, а вона закохалася – раз і назавжди. Не могла відвести очей від Осипа – імпо­зан­тного, високого, з бірюзовими очима. А він перехоплював її погляд – і лякався, не знаючи, що сказати. Швидко прощався і втікав від цього обтяжливого почуття.
Майже десять років тягнулися ці муки. Ольга боролася зі своїм коханням до Маковея. Не спала вночі, гірко плакала. Відомою є її фраза про те, що краще любити коней, ніж чоловіків фальшивих та хвалькуватих. Насправді вона бажала "бути обнятою сильною чоловічою рукою". Про своє кохання писала, що воно серйозне, як смерть, і глибоке, як море. Висилала Осипу книги, переклади українських письменників німецькою мовою і постійно турбувалася про його здоров’я. "Ваше пальто в мене на підозрі, гадаю, що воно занадто легке для зими і Ви простуджуєтеся в ньому", – йдеться в одному з листів.
Коли Маковей прийняв пропозицію Івана Франка працювати в "Літературно-науковому віснику" і переїхав до Львова, Кобилянській здалося, що він забрав із собою "світло її життя". А вона не вміла без нього жити. "Ні, це не була звичайна історія, це була історія незвичайної любові…" – напише Кобилянська в автобіографічній повісті "Доля".
На щастя, Осип незабаром повернувся до Чернівців. І Ольга, стомлена розлукою і чеканням, зважується на дивний вчинок. Вона пише йому лист, пропонує жити разом. "Не знаю, як приймете мої слова, звичайно, дівчата самі їх не кажуть. Але я не йду звичайною дорогою дівчат… Я можу і "ждати". Два, і три, і чотири роки. (Я взагалі лише для одної душі на світі, більше для нікого)… Чи маєте відвагу розпочати жити так, як я Вам пропоную? Я маю. Але Ви скажіть рішуче слово; я піду за Вами… Мені так дивно, що я се пишу… Майже сама себе не пізнаю. Ви не сподівалися сего по мені? Я сама не сподівалася сего по собі". Ольга зізнається Осипу, що старша від нього на три роки. "Я не відчуваю тої ріжниці, – пише вона, – властиво, що мала би мене "старою" зробити. Я їх зітру, тії роки, і вони не стануть нам на заваді. А коли б стали – Боже мій? – то поступіть, як треба…".

"Я ніколи не була щасливою…"
Ольга надіслала Маковею свій лист-пропозицію і чекала на відповідь. Вона була впевнена, що Осип зрозуміє її і вони житимуть разом. Хіба може бути інакше, якщо вона так його кохає? Але минув місяць, три, півроку… Відповіді не було. Навіть при зустрічі Маковей опускав голову і мов­чав. Ольга готова була померти від приниження. І тоді вона пише йому покаянного листа. Зізнається, що раніше була в білих одежах, а тепер відчуває, що їх на ній нема! Їй боляче за себе, що не стрималася і надіслала йому того листа. Світ нічого не знає про її найнеймовірніше кохання і найбільше щастя. А Осип відповів їй у папочці "Невідправлені листи": "Є на світі жінки, котрих справді недооцінили чи не зуміли оцінити чоловіки. До таких я відношу Вас". І далі він з якоюсь жорстокістю вказує на її вік, який став на заваді їхньому спільному життю. Ольга ображена і принижена, ніщо вже не може її втішити. "В душі глибока рана, що не загоюється, – пише вона до свого друга – болгарського письменника Петка Тодорова. – Я дуже кохала одного чоловіка багато років… Всі квіти, що цвіли в моїй душі, я йому дарила. Раптом він відвернувся. Чому?".
Через три роки після розриву з Ольгою Кобилянською Осип Маковей одружився з дочкою священика Ольгою Кордубовою. Йому було 38 років, їй – 25. Помер Маковей 1925-го – на 17 років раніше за Ольгу Кобилянську. У своєму останньому листі до Маковея письменниця писала: "…будьте здорові й згадуйте мене. Я ніколи не була щасливою… Любила я свої мрії, гори, небо, засіяне зірками… Усіх тих небагатьох мужчин, котрих любила, я потім нехтувала…".
Підготувала Надія БУДНА