Олександр Піпа народився 24 березня 1966 року у Києві. Понад двадцять років (1986-2007) був бас-гітаристом і бек-вокалістом гурту "Воплі Відоплясова", для якого і вигадав запозичену з Достоєвського назву. Після відходу з "ВВ" разом з іншим ветераном гурту Юрком Здоренком створив формацію "Борщ". Піпа вважає себе людиною інфантильною, "колекціонує" самовселених котів (на цей момент їх у нього мешкає шестеро), любить гітару й ненавидить клавішні. Читає тільки технічну літературу, оскільки 15 років тому вирішив, що всі цікаві книжки вже перечитав. Вільно спілкується українською, російською, французькою, англійською та польською мовами.
Після "ВВ" і "Борщу" Олександр зайнявся треш-панковим проектом "@Traktor", і ця музика, як запевняє музикант, нарешті дає йому сатисфакцію. Він і досі ходить на інтерв’ю у кедах, коротких штанях і футболці не першої юності, ефектно сякається у білосніжну хустинку і посміхається у стилі містера Біна. А потім приглушеним басом зізнається, що йому вже 43 роки, але лаври почесного "вевешника" і нормальне "бабло" на додачу – це не для нього. Щодо назви "@Traktor", то її можна трактувати на різні лади: як фізико-математичний аттрактор (приміром, Лоренца) або як присвяту залізному трудівнику ланів, або ж, враховуючи латинський корінь, як щось привабливе, притягальне. Сподіваємося, привабить Олександр Піпа і увагу читачів "Трохи Культури".
– Олександре, мабуть, після виходу з "ВВ" інтерес до твоєї особистості трохи впав. Чи не шкодуєш за минулою популярністю?
– Відколи припинив грати у "ВВ", почав у метро спокійно їздити. А такої популярності, яку останнім часом має "ВВ", мені не треба – через це я від них і втік. Я вже не раз казав, що це гурт, остання пісня якого написана ще в минулому столітті. Тепер "ВВ" стали серйозними і якимись зарозумілими. Наприкінці співпраці з ними я фактично вже не мав доступу до творчості, а просто автоматично грав свої басові партії, і мені це стало нецікаво.
– Як розкручується твій нинішній проект?
– З величезним задоволенням спостерігаю, як у вже сформованому українському шоу-бізнесі відбувається переломний момент: кілька десятків імен, які крутяться на музичних каналах і радіо, працюють приблизно в одному стилі й охоплюють широку аудиторію. Але є й альтернатива: молоді групи, які грають все, що хочуть, і не мають жодного стосунку ні до "тєліка", ні до радіо, їхній простір – Інтернет. Я існую в цьому другому світі. Це мені чимось нагадує ситуацію двадцятирічної давнини, коли розвалювався "совок": окремо собі була радянська естрада і окремо – напівлегальна рок-музика.
– То ти такий собі український Че Гевара у вічному спротиві?
– Ні, спротив – це боротьба проти чогось. Сьогодні доволі часто використовуються гасла боротьби проти попси, проти формату. І ці розмови самі вже перетворилися на попсу і формат. Я на власні очі бачив по телевізору інтерв’ю Віктора Павліка, в якому він скаржився на засилля попси. Коли я пішов із "ВВ", де мені непогано платили, то ставив перед собою лише одне завдання – творити музику, якої ще ніхто не робив.
– Теоретично твоє повернення до "ВВ" можливе?
– Ні, цей файл закрито. Пройдений етап. Під час спільного з "ВВ" нещодавнього концерту у Львові я послухав їх зі сторони і вкотре в цьому переконався. Не те.
– Наразі ви сидите у Києві і майже ніде не виступаєте. Альбом готуєте?
– Так, настав час займатися студійною роботою. Ми вже створили близько тридцяти пісень – така "пруха", що словами не передати.
– І коли з’явиться той довгоочікуваний альбом?
– Вже рік, як він має ось-ось з’явитися. Але я ще не відчуваю, що альбом готовий. Записую треки, а потім їх сам і стираю. Поки мені самому не буде приємно слухати остаточний варіант запису, альбому не буде. Це практика всіх нормальних музикантів у всьому світі. На сьогодні записано 14 треків, якими я більш-менш задоволений, але десь під Новий рік наша барабанщиця Альона має народити дитину, тому якщо альбом і вийде, то вже десь у лютому. Думаю виставити його в Інтернеті для вільного скачування.
– "@Traktor" проїхався клубами України. Як вас сприймали? Приходили, як на "ВВ" чи на "Борщ"?
– Із сумом констатую, що приходили ті, хто про мою нову групу нічого не знав. Знали лише, що там грає Піпа. Приходили і прихильники "ВВ" з онуками, і юні панки. Цікавий випадок стався у Хмельницькому, де після концерту до нас підійшов сивий дядько з бородою, у вишиванці і каже: "Я хотів вам подякувати за "ВВ", це така культурна цінність". Я вже за звичкою почав чекати на привіт для Олега Скрипки, але дядько видав: "А особливо я хочу подякувати за те, що ти робиш тепер. Це ж ....ц! Це справжній "Sex Pistols"!
– До речі, якщо вже про "Sex Pistols": ви граєте панк чи, може, щось інше?
– Думаючи логічно, це панк. Хоча це поняття вже трохи дискредитоване, бо те, що тепер грають на панк-концертах, часто нагадує прискорений поп-рок. Далі, це, мабуть, індастріал, адже всі пісні збудовані на повторенні квадратів. А також опера, бо я її дуже люблю. Ще за радянських часів я робив оперні збірки на аудіокасетах і всіх ними задовбував… До речі, у мене є така ідея: записати "Циганську пісню" з опери "Кармен". Я вже й текст переклав, і аранжування зробив, але наша барабанщиця бойкотує.
– Яким є сценічний склад гурту?
– На сцені завжди є я – граю на басі і співаю, і Альона "Scady" Абрамова – співає і барабанить. Ще у нас був звукооператор, легендарний музикант Ігор Дубровський, він на концертах збагачував нас комп’ютерними звуками та інколи підспівував. Але у нього є свій гурт "Не Бойся, Маша!", тому останнім часом ми виступали без нього. Доводиться звукорежисурою і всілякими комп’ютерними штучками займатися самому. Сідаю тепер у туалеті і читаю довідник звукоінженера.
– Оскільки наш додаток називається "Трохи Культури", не можу не запитати, чи позиціонуєш ти себе як людину української культури?
– Ні, бо у нас і так багато борців за українську культуру – колишніх комсомольців і комуністів, які своєю діяльністю викликають тільки зворотний ефект і самі ж ту культуру гноблять. Коли наприкінці 1980-х "ВВ" видали "Танці", для багатьох це було шоком: прогресивний панк-рок може звучати українською мовою! А зараз українську культуру знову починають асоціювати переважно з фольклором, історією, тобто з минулим, як це свого часу підступно робили комуністи.
– А про болюче мовне питання що скажеш?
– Скажу, що я з дитинства пишаюся своєю двомовністю. Мені зовсім не потрібна російська як друга державна, і, гадаю, таких, як я, більшість в Україні. А кому потрібна російська культура, той отримує її мегатоннами з Росії. Проблема в тому, що Росія не шкодує коштів на свою експансію, в результаті чого ми тут слухаємо їхні низькопробні пісні і дивимося фільми, в яких негативні герої підозріло часто мають українські прізвища. Українська ж держава у власну молодіжну культуру не вкладає майже нічого. А треба, бо це, якщо говорити розумними словами, стратегічний напрям.
Тарас ПІЦ
