Балканське музичне Бу-Ба-Бу

Не знаю, як оцінити поразки християнських армій на Косовому полі і під Варною з погляду геополітики (а тим більше захоплення турками Константинополя, яке досі оплакують у "третьому Римі"). Але з погляду суто музичного османам за цей драматичний поворот в історії Старого Світу не гріх і подякувати. Адже слідом за яничарами на Балкани, як і на Буковину та Поділля, прийшла східна музика, яка, змішавшись із місцевими піснями, мелодіями і навіть інструментами, породила у підсумку так званий балканський музичний стиль. Хоча, чесно кажучи, єдиного такого стилю не існує, зате є мікс із циганської, традиційно європейської і східної – з індійською домішкою – традицій. Головна риса цього коктейлю – беззастережні веселощі, карнавальний рейвах і ледь помітно впорядкований галас. Щось подібне, лише в царині поезії, робили років двадцять тому наші бубабісти Андрухович, Неборак та Ірванець. Власне, назва їхнього дітища якнайкраще відображає сутність балканської музики: бурлеск-балаган-буфонада.
Тут і розумієш, чому на вітчизняних просторах музика вихідців з Румунії, Сербії, Болгарії, Угорщини та Греції настільки популярна. Ми ж бо любимо погуляти ще від часів Святослава, який, до речі, проміняв стольний Київ на балканський Переяславець. Запорожці теж запозичили в турків не лише форму шаблі та шаровари, а й характерні східні мелодії. Ну і, нарешті, достатньо побувати на Маланці у Вашківцях, а надто в румунському Красноїльську, аби почути, що балканські співи і награші – невід’ємна частина українського музичного візерунку.
Не в останню чергу цим і пояснюється кількадесятитисячний натовп на столичній Михайлівській площі, де влітку 2005 року виступав Горан Брегович. Відтак і в майбутніх аншлагах на новому дводенному дійстві під назвою "Балканфест", що 4-5 грудня відзвучить у київському Палаці спорту, можна не сумніватися. А треба сказати, що цей фест абсолютно аполітичний і не нашпигований рекламою. Просто подружжя Оксани і Любомира Васильєвих захоплюється мелодіями з берегів Адріатики і Чорного моря, тож везе до нас хедлайнерів Gogol Bordello та Emir Kusturica and the No Smoking Orchestra (далі – NSO) у супроводі не менш колоритних Fanfare Ciocarlia, Гайдамаків, K.A.L. та Kocani Orkestar. Скажемо про них кілька слів, хоча більшість учасників "Балканфесту", крім останніх двох, уже мають в активі підкорення української публіки: Gogol Bordello цього літа тріумфували на львівському стадіоні "Україна", Fanfare Ciocarlia "ставили на вуха" фестиваль "Шешори-2006", а NSO збирали аншлаги в найкращих залах українських міст-мільйонників.
Історія NSO багато в чому повторює історію багатостраждальної Югославії та новітньої Сербії. Заснований у Сараєві гурт складався 50 на 50 із сербів та хорватів. Дебютний альбом 1984 року приніс команді величезну популярність на батьківщині, але іронічна антиурядова лірика та гострий язик вокаліста Неле Каражилича стали причиною заборони гурту. Ситуацію врятував давній друг NSO Емір Кустуриця, який тоді щойно отримав приз у Каннах за "Тата у відрядженні". Режисер вирішив приєднатись до музикантів яко басист, що викликало нову хвилю інтересу до NSO. Доля ще раз випробувала гурт на міцність, коли розпочалася громадянська війна. Музиканти-хорвати вирішили розірвати стосунки зі своїми сербськими колегами і залишились у Сараєві. Решта NSO, зокрема і вокаліст Неле, перебазувалися до Белграда, де до них приєднався син Еміра Стрибор, який сів за барабани. Всесвітню славу NSO принесли саундтреки до фільмів Кустуриці "Чорна кішка, білий кіт" та "Життя як диво". Відтоді гурт постійно гастролює, паралельно видаючи і "номерні" студійні альбоми, найвдалішим з яких є "UnzaUnza Time" 2000 року.
Шлях до успіху Fanfare Ciocarlia теж оригінальний. Німець на ім’я Генрі Ернст, випадково почувши їх під час подорожі, заклав власне майно і організував у Німеччині низку виступів, які і відкрили світу цих румунів. Якщо ви більше знаєтеся на кіно, ніж на музиці, то неодмінно чули одну з пісень Fanfare Ciocarlia у славнозвісному фільмі "Борат". Цікаво, що інші учасники "Балканфесту" – Kocani Orkestar – теж прозвучали у цій стрічці, але нелегально. Їхньої згоди на це режисер не запитав. За що і розпрощався з певною сумою грошей, вибитих з нього македонцями через суд.
Ще одні серби – K.A.L. братів Рістічів – грають божевільні інтерпретації циганської музики, які здобули шалену популярність у Великобританії. Ну а про Gogol Bordello під керівництвом уродженця київської Боярки Євгена Гудзя ми колись поговоримо окремо. Наразі ж обмежимось інформацією про те, що цих "циганських панків", крім основного виступу 4 грудня в Палаці Спорту, можна буде побачити наступного дня на "афтерпарті" у клубі Sullyvan Room Kiev на Прорізній, 8. Деякі шанувальники стверджують, що клубні сейшени Gogol Bordello ще кращі, ніж великі стадіонні концерти. Є шанс перевірити.
Дмитро АНТОНЮК