Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Він+Вона | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Цьогорічний володар Золотої пальмової гілки в Каннах – народжений в Німеччині австрієць Міхаель Ганеке – заслужив цю нагороду бодай за вірність раз і назавжди вибраній темі – темі жорстокості й насильства, яку він розвиває, починаючи з першого повнометражного фільму "Сьомий континент". Потім (1992-го) були "Відеоплівки Бенні" – стрічка про небезпеку популяризації насильства масовою культурою. Різні форми знущання з людини описані і в романі Франца Кафки "Замок", екранізованому режисером 1997 року.
Того ж року Ганеке вперше серйозно налякав канську публіку своїми "Потішними іграми" – нестерпним видовищем, з якого втікали навіть загартовані кінокритики. У двох словах: заможна австрійська сім’я – чоловік, дружина і син-підліток – приїжджає влітку на дачу. І всі троє у власному будинку стають заручниками двох зовні приємних молодиків, які виявляються безпричинними садистами й головорізами – така у них "потішна" гра, переможці і жертви якої визначені наперед.
Очевидно, знімаючи цей фільм, Ганеке вважав, що головна вина за появу різних мерзотників лежить на згаданій масовій культурі, яка привчає людей сприймати кров, як кіношну забавку. Тому "Потішні ігри" – це принциповий антифільм, спрямований проти "голівудського" кіно. Режисер навмисно добивається того, щоб глядач весь час почувався незатишно, відчував огиду. При цьому, як в античній трагедії (і на відміну від голівудських стандартів), Ганеке уникає прямого зображення вбивств, оскільки розуміє, що інакше його фільм перетворився б на те, проти чого він протестує.
Трохи менше, але також шокувала глядачів і стрічка "Піаністка", знята за романом скандально відомої співвітчизниці режисера Ельфріди Єлінек. Попри численні нагороди Ганеке і Нобелівську премію Єлінек, ці митці не користуються великою любов’ю австрійської публіки, особливо – австрійського істеблішменту. І на це є причини: обоє вони не втомлюються прямо чи опосередковано нагадувати своїй батьківщині, що саме вона дала світу як нациста Гітлера, так і свій, австрійський, різновид фашизму, обоє таврують самовдоволену тупість правлячого класу, специфічну "духовність" (хоч би і в особі класичної піаністки-професора) і ніколи не йдуть на компроміси.
Міхаелю Ганеке навіть довелося виїхати до Франції, де, як він стверджує, набагато легше дихати. У Парижі австрійський режисер знайшов однодумців-інтелектуалів, які розуміють його і приймають. Що не заважає йому нагадувати і французам про деякі ганебні сторінки їхньої історії, зокрема про події 1961 року, внаслідок яких загинуло багато алжирців. Відголоски цих подій відіб’ються на долі мирної французької сім’ї у фільмі "Приховане". У контексті творчості Міхаеля Ганеке це дуже вдала назва, адже так міг би називатися будь-який його фільм. Головний герой, інтелігентний ведучий літературного шоу, колись дитиною через ревнощі обмовив хлопчика-алжирця, батьки якого загинули під час різанини. І тепер спокій сім’ї ведучого порушує хтось невидимий, хтось, хто знімає на плівку подробиці життя родини. Знімає і щоденно надсилає касети, травмуючи нещасних. Режисером використано цікавий хід: важко розрізнити, коли ми бачимо зйомку зловмисника, а коли – власне фільм. Насправді це символічний прийом. Режисура, за Ганеке, є своєрідним вуаєризмом, що допомагає розкрити людську природу. Але – не всі таємниці цієї природи. Функція таємного не обов’язково полягає в тому, щоб стати в кінці фільму явним. Часто зміст таємниці – саме в тому, чому вона стала таємницею.
Ханеке – не перший, хто взявся досліджувати природу насильства. І навіть не він першим здогадався, що не кожне збочення чи психоз можна пояснити за допомогою Фройда, посилаючись на інстинкти, заборони та умови життя. Однак у вмінні подати немотивоване насильство йому немає рівних. Ганеке не проливає з екранів американські потоки томатного соку, йому не треба довго мучити хороших людей, доки герої нарешті відновлять справедливість і дістануться через гори трупів до щасливого фіналу. Замість цього досвідчений телевізійник елегантно розігрує вбивства в декораціях милого домашнього серіалу про тата, маму, сина і добропорядних сусідів, що живуть десь у живописній місцевості. На такому простому і виразному тлі жорстокість стає ще більш очевидною і по-справжньому страшною.
Найновіший на сьогодні фільм Ганеке "Біла стрічка", з яким режисер і переміг цього року на кінофестивалі в Каннах, трохи відрізняється від попередніх робіт. Раніше режисер зазвичай обходився без посередників і використовував відсторонену, об’єктивну манеру – тут маємо постать оповідача. Раніше Ганеке був байдужий до історичного матеріалу і зосереджувався на сучасності – тут події розгортаються у протестантському селі 1914 року. Відповідно і замість звичного кольорового зображення тут з’являється чорно-біле. Однак у самій драматургії відчувається знайома жорсткість: жителів спокійної на перший погляд місцевості хтось планомірно калічить і вбиває. Підозри падають на багатодітну сім’ю пастора, який виховує своїх дітей майже з садистською суворістю. Втім, жорстокі діти – це лише одна з версій, яку повідомляє оповідач. Остаточної відповіді ми так і не отримаємо, що пов’язано з принциповою позицією автора, який каже: "Завдання мистецтва – ставити запитання, а не пропонувати відповіді".
Незважаючи на зовнішню "сухість" розповіді, насильство у фільмах австрійського режисера інтригує і паралізує своєю ірраціональністю. Жах значно посилюється від того, що це кіно – статичне, майже безсюжетне, а його герої вбивають просто так, навіть не отримуючи від цього процесу задоволення. Та й гумор, коли він з’являється у Ганеке, радше нагадує судоми – як у згаданого великого режисерового "земляка" Кафки. Водночас, про що вже говорилося, кожен фільм Ганеке – це свідома контрмодель голівудського кіно, побудованого на логічних і емоційних стереотипах. Це – так би мовити, європейська відповідь Тарантіно. І відповідь настільки переконлива, що за представлену в ній концентрацію жорстокості багато хто вважає маніяком чи хворим самого режисера.
"Питання не в тому, як я показую насильство, – говорить Ганеке, – а швидше в тому, як я показую глядачеві його ставлення до насильства". По суті, це і є формула творчості австрійського режисера. Вивчаючи насильство, він вивчає глядача. Вивчаючи глядача, він робить висновки про стан сучасного суспільства. Приглядаючись до суспільства, він знову виявляє у ньому насильство. Коло замикається, а тонкий психолог і філософ від кінематографа Міхаель Ганеке продовжує виносити свої невтішні вердикти усім нам. 
Ксеня ПРОКОПЕЦЬ
Рейтинг:
(голосів: 1)
13-11-2009, 10:47
Коментарів 0 Переглядів 2109

Теги -
Популярне Коментують
• Новини






Вчимося цінувати воду. Блог Галини Олійник
Коли води багато, ми її не цінуємо. Використовуємо часто більше, ніж потрібно
Як оцінити сервіс, якого немає. Блог Галини Олійник
"Двієчка" Укртелекому за оперативність і роботу з клієнтами
Стабільність по-чернівецьки: ні доріг, ні води. Блог Марини Кавкало
2020 рік, Ілон Маск запускає ракети з людьми в космос, а у Чернівцях два тижні немає води у крані
загрузка...
Будівельна компанія «Евріка 3001» у місті Чернівці: 3 причини обрати компанію, яка будує і ремонтує якісно, надійно і швидко*

Про три причини обрати компанію розповідає керівник будівельної компанії "Евріка 3001" Валерій ФИШКО.
Мережа магазинів міні-м’ясокомбінату "Еко М’ясо" поповнилася ще однією точкою продажу.
Якісних і свіжих продуктів стало ще більше: у місті Чернівці відкрився новий магазин «Еко М’ясо»!*
Тепер випікати і готувати десерти стало простіше: магазин «Тортіно» уже у місті Чернівці!*

Ця торгова мережа є надійним виробником та постачальником кондитерської продукції в Україні.