Чим відрізняється справжня демократія від такої кланократії, як наша? Пригадайте собі недалеке минуле: певний найвищий український чиновник, як то у нас заведено, крутив оборудки, кришував потрібні бізнес-кола, ставив підписи, за які підставні особи отримували для нього мільйони тощо. Аж раптом хтось чесний спробував викрити перед громадськістю всі ці афери. Наслідки відомі: тіло в Таращанському лісі і досі непокараний замовник. А тепер уявіть публічне викриття американського президента чи сенатора. Що відбувається тоді? Імпічмент і відставка – згадаймо хоча б Вотергейт і Ніксона. Або Клінтона, який мало не злетів з посади після, може, й не зовсім гарної, але аж ніяк не злочинної історії. Одне слово, різниця в тому, що навіть якби гаранти американської конституції і хотіли в глибині душі "замовити" порушників їхнього спокою, то все одно б не наважилися: традиції не ті. І громадянське суспільство не те. І кров у жилах тече, не зіпсована імперсько-совковим самодурством та корупцією. А проте і в Штатах знаходяться сучасні савонароли, які не бажають миритися навіть з найменшими проявами державного свавілля.

Весь цей довгий вступ необхідний нам, щоб зрозуміти, хто такі Дейв Мастейн і його гурт Megadeth. Отже, "рудоволоса бестія ів апокаліпсису" треш-металу поруч із Metallica, Slayer та Anthrax. Тільки якщо Джеймс Хетфілд і Скотт Ієн писали пісні про особисту боротьбу із самим собою, а Керрі Кінг про протистояння християнству, то лідер Megadeth майже у кожному своєму альбомі приділяв пильну увагу соціальній несправедливості. Щоправда, у дебютній платівці він просто хотів усіх убити (її назва перекладалась як "Вбивство – мій бізнес, і справи йдуть добре"), оскільки тоді, 1985 року, мав дві серйозні підстави: сидів на голці і щойно вилетів з групи Metallica. Але вже на другому альбомі Мастейн цілком віддався темі гонки озброєнь. Тому природно, що назва диску звучала як "Мир продається... але хто купує?".

Перший етап існування Megadeth закінчився альбомом, що став їхньою класикою, і формуванням золотого складу команди. На місце вправних музикантів прийшли справжні віртуози в особі Ніка Менти (барабани) і Марті Фрідмана (гітара), ну а басист Дейв Елефсон ("малий Дейв") був у гурті від початку. Разом цей квартет записав альбом-маніфест на кшталт перплівського "In Rock", де кожна пісня спонукала до протестів і будування барикад. Надавши йому ймення "Rust in peace" ("Іржавій в мирі"), Мастейн символічно прощався з ракетами середньої і дальньої дії "Поларіс", існуванню яких поклала край чергова радянсько-американська угода. Проте Білий Дім таки відгріб своє у пісні "Hangar 18" – протесті проти замовчування владою фактів відвідин прибульцями Землі. Плюс до всього Мастейн ще й перекрутив крилатий вислів Кеннеді, заспівавши: "Не питай, що ти можеш зробити для країни. Питай, що країна може зробити для тебе!".

"Зворотний відлік до цілковитого знищення" – такою була назва наступного, п’ятого альбому, що приніс Megadeth беззаперечну "платину" і, що більш суттєво, втер носа "Чорному альбому" Металіки. На цій платівці Дейв пройшовся по недолугості американського законодавства (пожив би він у нас) загалом і смертній карі в багатьох штатах зокрема. І це не були порожні слова: напередодні Мастейн усвідомив значущість власного тіла і припинив його нищити, зістрибнувши з наркотиків.

Може, відсутність тріпів, а може, сімейна відповідальність (у Дейва саме народився первісток) змусили Мастейна на десять років забути про робінгудство. Альбоми, як і раніше продовжували регулярно з’являтись і очолювати чарти, але протестів вже майже не було. Закінчилось тим, що наприкінці сторіччя Дейв розпустив "золотий" склад, навіть витурив свого майже близнюка "малого Дейва", за що той висунув позов на 18 мільйонів. Додаймо не дуже яскраві роботи та прояви "синдрому Блекмора" – і нас не здивує, що аудиторія Megadeth відчутно поріділа. Потрібен був вибух. Не сказати, що ним став "The System Has Failed" ("Система дала збій"), але цей диск бодай створив видимість повернення старих часів: на обкладинці президент США красувався в оточенні вбивць, шахраїв та злодіїв. Лірика теж не відставала. Та по-справжньому Дейв "усмажив" на наступній платівці "United Abominations" ("Об’єднані монстри"), де обіграв назву ООН – організації, яка виявила безсилля під час агресії США проти Іраку.

Схоже, що "рудоволоса бестія" повністю відновила свої бійцівські якості. Днями світ побачив черговий студійний реліз Megadeth під назвою "Endgame". Ось що сам Дейв каже про нього: "Поштовхом до написання пісень альбому стало те, що я дізнався про злочинний закон "Endgame", який встиг прийняти сенат з подачі Джорджа Буша перед самим кінцем його каденції". Ось так, пише собі містер Мастейн гнівні викривальні опуси і не думає наймати охорону. Втім, якби його, не дай Боже, спіткала доля Гії Гонгадзе, розслідування, гадаю, не зайняло б стільки часу, як у нас. 
Дмитро АНТОНЮК