Пощастило народитися в Україні

Точкою відліку реггі в Україні можна вважати 1991 рік: не лише тому, що це був рік здобуття Незалежності, а й тому, що саме тоді в Кобеляках на Полтавщині утворився гурт "The ВЙО". До того в Україні растаманські колективи, якщо й існували, сиділи у глибокому андеграунді, покурюючи пахучі трави. Основу команди склали гітарист Сергій Підкаура і співак Мирослав Кувалдін. Батько Мирослава навчався замолоду в Запорізькому медінституті і, закохавшись у місцеву дівчину, зробив їй екстравагантний подарунок. Після чого, як це нерідко буває, втік на батьківщину – у далеку Нігерію. А "подарунок" підріс і заспівав чистою українською мовою. Протягом 10-річного існування гурту музиканти періодично розходилися, сходилися, до них приєднувались інші учасники. 1995 року "The ВЙО" з піснею "Ганжа" стали лауреатами "Червоної рути". Тоді всі думали, що це про сільську дівчину на ім’я Гандзя. Пік їхньої популярності припав на часи співробітництва з мистецькою агенцією "Територія А" і ротації кліпів у однойменному хіт-параді, коли пісня "Зорі" стала маніфестом українських растафарі.
Але не довго музика лунала, не довго грав акордеон. 2000 року гурт припиняє своє існування. Сергій Підкаура відтоді співпрацює як автор із провідними українськими музикантами, а Мирослав Кувалдін розпочинає кар’єру телеведучого на каналі М1. І ось після восьмирічної перерви, на радість схильних до ностальгії меломанів, музиканти "The ВЙО" вирішили відновити концертну діяльність, про що оголосили влітку цього року на фестивалі аматорського мистецтва "Вйо, Кобеляки", а потім підтвердили своє рішення виступами в івано-франківській "Химері" та на фестивалі "Захід" у Звенигороді. Також у 2009-му видано нарешті диск "Ganja", що зібрав усі хіти гурту. На сьогодні "The ВЙО" – це Ілля Клімов (клавішні, секвенція), Сергій Чегодаєв (бас) і, звичайно ж, Мирослав Кувалдін (спів), з яким ми і зав’язали розмову.

Раша, гудбай!
– Під час одного з ваших останніх виступів прозвучала критика на адресу Росії. Намагаєтеся бути політично активними?
– Ми за діалог, але проти "шухеру", коли виходить якийсь Мєдвєд і каже: "Ви, українці, такі й сякі". У нас є своя сцена, з якої ми можемо внести свої пропозиції до роботи українського парламенту і висловити своє ставлення до закидів Мєдвєда. З москалями можна порозумітися, і зіграти в Москві чи в Пітері мені не важче, ніж у Варшаві чи Празі, але Європа все-таки цікавить мене більше. Мені дуже пощастило, що я народився і виріс в Україні. У мене мама росіянка, тато негр, а я ось живу тут і спілкуюся з українцями українською. Коротше кажучи, ми любимо усіх, але я ненавиджу російську естраду.
– Але ж на телеканалі М1, де ти ще донедавна працював, цієї естради було дуже багато.
– Тому я звідти й пішов і більше цей канал не вмикаю. Телебачення – взагалі окрема розмова. Це був досить важливий досвід, сім років як не як. Єдине, про що шкодую: я думав, що телевізійна кар’єра допоможе мені як музикантові, а сталося навпаки. Канали не показують облич інших каналів, є такий медіа-пресинг. Але, мабуть, і з музикою треба було зробити перерву. Мені здається, що українське телебачення перебільшує свою роль: насправді йому дедалі відчутнішу дулю показує Інтернет, в якому людина сама обирає, що дивитися, що слухати, на які теми говорити... Я думаю, що Інтернет скоро поховає всю цю тележуйку, і це є ознакою близької свободи.
– Скрипка колись уже переспівав Цоя українською, тепер ось – ти…
– Якби Віктор Цой свого часу висунувся на Євробачення, а російські ЗМІ захотіли б, щоб його там не було, вони б легко це зробили. Саме про це моя адаптована українською його пісня "Бошетунмай", яка по-новому звучить як "Раша, гудбай!". Думаючи над сюжетом кліпу до неї, ми уявляли собі таке: пливе баржа, на ній танцюють усі народи світу, а на березі стоять російські матроси і зі сльозами на очах дивляться, як ця баржа пропливає повз них.
Не хочу
брати участь у злі
– Що таке сьогодні культура растаманів?
– Растаман – це принцип ненасилля. Якщо ти не хочеш нікому нав’язувати свою думку, то тебе вже можна вважати растаманом. Є ще кілька таких людинолюбних парафій. Хоча сьогодні растаманія не актуальна. Мушу вас розчарувати: Боб Марлі помер.
– А яка релігія, на твою думку, є найкращою з цього – растаманського – погляду?
– Буддизм, наприклад. Загалом, ті релігії, які несуть у собі максимум любові. Я вважаю, що найближчі до Бога люди – повії: вони вміють любити.
– Змінюючи тему: вас запалила "Червона Рута". Чи сподіваєтеся тепер, після ювілею, на її гідне продовження?
– Ні, я гадаю, що цей фестиваль "крякнув" 1997 року. Це була остання помітна в українській музиці "Червона рута". Коли ми перемогли1995-го, я відчув що ми зробили маленьку революцію: з усіх телевізорів лунала "Ганджа", і навіть якщо мало хто розумів, про що йдеться, це був вихід на широкий простір. А нинішнє телебачення – це маячня. Чим більше нам показують Кіркорова, тим менше шансів засвітитися у талановитих людей. Таланти тепер можна знайти тільки в Інтернеті.
– Бабло перемагає зло?
– Бабло продукує зло, а я не хочу брати участь у злі.
Українці –
дуже самоіронічні
– Колись ти був з дредами, нині – лисий. Це щоб бути ближче до Бога?
– І ближче до Бога, і далі від Землі. З Богом я товаришую. Дреди проносив 17 років, а поголився, коли помер Сергій Кузьминський – на знак моєї підтримки онкохворих. Гадаю, їм треба приділяти більше уваги.
– За кордон найближчим часом валізи не пакуєте?
– Смерть Кузі, з яким я товаришував, буквально вибила нас із життєвої колії, від концерту за кордоном довелося відмовитися. Мені здається, що з відходом Кузі відійшла українська незалежна популярна музика. Потрібен час, щоб усвідомити цю втрату.
– "Кавернути" "Гадів" не плануєте?
– Зараз збираються кошти на пам’ятник Кузі, буде концерт, де гратимуть "Брати Гадюкіни", а співатимуть різні вокалісти. Я готовий заспівати будь-яку з їхніх пісень, але якщо буде вибір, я б заспівав "Місячне сяйво твого тіла". Вона мені близька за сприйняттям.
– Яке твоє ставлення до всіляких анекдотів про українців і негрів?
– Українці – дуже самоіронічна нація, а ми, негри, – взагалі такі самоіронічні, що й українці заплачуть.
– Ваш дебютний альбом вийшов з великим запізненням. Коли слід чекати нового релізу?
– Новий альбом майже завершений, вийде наприкінці осені або взимку.
– У Чернівцях не збираєтеся виступити?
– Я дуже люблю це місто, але воно кудись зникло з моїх обріїв. Я був у вас десь в 1996-1997 роках, намагався зробити концерт, і "двіжуха" тоді була досить класна. Сподіваюся, щось подібне з’явиться і в майбутньому.
Тарас ПІЦ