Оксана САВЧУК,
заслужена артистка України, учасниця першого фестивалю
"Червона рута":
– Перший фестиваль "Червона рута" запам’ятався тим, що відкрито звучали українські народні та повстанські пісні, було дуже багато національної символіки, люди одягнули вишиванки. Я теж виступала в буковинському строї. Щоправда, мені випав "нещасливий" тринадцятий номер, який насправді виявився щасливим. Я отримала спеціальну відзнаку за виконання пісні Володимира Івасюка "Балада про дві скрипки". Цим твором відкривала заключний гала-концерт. Тому раджу конкурсантам не боятися числа "13". Іван Кавацюк теж тоді виступав зі своїм колективом і отримав звання лауреата. Хоча ми були знайомі давно, але саме після фестивалю вирішили поєднати свої долі і створити дует "Писанка". Тож "Червона рута" виявилася щасливою для нас – своєрідним трампліном для сімейного життя і творчості. До речі, перший фестиваль був найсильніший і став знаковим для багатьох учасників, які пізніше стали популярними. Чого не скажеш про фестивалі, які відбувалися пізніше в інших містах України. За 20 років "Червона рута" стала "кочовою", почала поступово втрачати національний дух, перетворилася на традиційний попсовий захід. Я переконана, що фестиваль повинні проводити лише в Чернівцях, де народилася пісня "Червона рута" і звідки пішла по світах.
"На вокзалі продавали знімки Iвасюка"
Юрій МУСІЄНКО,
старший науковий співробітник Меморіального музею імені Володимира Івасюка:
– Фестиваль "Червона рута" показав, що у нас також є класний рок. Це був навіть швидше панківський рок, у якому відчувалися протест, іронія, сарказм. Хоч у нас не було таких гуртів, як "Машина времени" чи "ДДТ", зате виявилося, що ми маємо свої, нічим не гірші.
Пригадую, як усіх вразив Андрій Миколайчук піснями про "підпільника Кіндрата" та "самогон", гурти "Зимовий сад", "Кому вниз", "Квартира №50". Ну, а те, що після виступу на фестивалі сама Алла Пугачова запросила братів Гадюкіних до себе в театр, говорить саме за себе. Цікавим виявився і гурт "Сестричка Віка" – поєднання панку, металу, хард-року.
Фестиваль тривав упродовж шести днів. Зібрався чималий натовп – переважно люди від 25 до 40 років. Тут були і панки, і рокери, і просто патріоти. Хоча останніх виявилося дуже мало. На фестивалі можна було купити значки з написом "Червона рута", "Володимир Івасюк". А на вокзалі людям пропонували одночасно фотографії Івасюка та знімки оголених дівчат – що кому більше подобається.
Плівки із записом фестивалю наказали знищити
Марія ЛОБУРАК,
заслужена артистка України, учасниця дуету "Скриня":
– Перший фестиваль "Червона рута" пам’ятаю й досі. Пригадую вечірні вогнища, натовп, одягнений у вишиті сорочки, який скандує "Слава Україні!" На сцені виступають наші друзі – Назарій Яремчук, Василь Зінкевич… Кожна пісня була справжнім зривом, несла якусь ідею, закликала до патріотизму. Усі сподівалися, що після "Червоної рути" ми нарешті будемо мати українську пісню. На жаль, не так сталося, як гадалося…
Після закінчення фестивалю ми не розходилися, гуляли до ранку. А наступного дня з Києва до нас на телебачення (я тоді працювала помічником режисера) прийшов наказ розмагнітити, тобто знищити усі рулони із записами фестивалю "Червона рута". Не знаю, чи послухалися телевізійники цього наказу. Можливо, злякалися і все-таки знищили записи, а, може, десь і сховали.
А якось ми поїхали до міста Нові Сад у Сербії. І там український журналіст, який був у складі журі на "Червоній руті", показав нам повний запис фестивалю. Виявляється, він зняв подію і зберіг запис. Так ми вперше побачили знятий на відео фестиваль. Дивилися і плакали…

З архіву "МБ"
Репертуарна колегія "не рекомендувала"
патріотичні пісні Дворського
Двадцять років тому газета "Молодий буковинець" яскраво і детально висвітлювала події першого фестивалю "Червона рута". В матеріалі "Пісня буде поміж нас" (номер за 11-17 вересня 1989 року) подано спогади учасників фестивалю від "Червоної рути", зокрема соліста ансамблю "Смерічка" Павла Дворського.
Напередодні виступу на фестивалі майбутній народний артист України поділився думками про те, що потрібно зробити для розквіту української музики і як репертуарна колегія "не рекомендувала" включати до репертуару "Смерічки" його пісні:
– Насамперед треба розкріпачити українську естрадну пісню, дати їй волю, а не тримати на повідку, як це навіть у наші дні робиться. Буквально два місяці тому художнє керівництво нашої обласної філармонії не давало дозволу включити до репертуару "Смерічки" такі, наприклад, мої пісні, як "Рідна мова", "Бережи любов", "Солов’їна пісня"… Все чекали "вказівки" з Києва, від репертуарної колегії. Колегія свого часу "не рекомендувала" виконувати на професійній сцені "Батькову криницю", "Місячну дорогу"… У нашій філармонії навіть не знають, що у Києві такої комісії вже не існує, вона розформована, бо була непотрібною.
А як у нас в Україні підтримують молодих виконавців, композиторів? Знову зішлюся на свій гіркий досвід – досі на платівках з’явилися лише дві написані мною пісні, хоча люди хочуть бачити значно більше. Ні, комусь це невигідно. Тому й швидше в Україні почуєш "Лагідний травень" ("Ласковый май", російськомовна попсова пісня співака Юрія Шатунова, – ред.), аніж щось рідне, близьке. Тому особисто я обома руками за фестиваль "Червона рута".

Цікавинки про першу "Червону руту"
Ірина Білик не була лауреатом ані першої "Червоної рути", ані будь-якої іншої. Живучи в готелі з поганими умовами, Ірина Білик захворіла і, на її думку, невдало виступила на конкурсі.
Дипломанти першої "Червоної рути" так і не отримали від дирекції та оргкомітету свої дипломи.
Василь Жданкін (гран-прі 1989 року) зараз проживає у монастирі міста Кременець і співає російською мовою.
У Чернівці на час фестивалю був спеціально запрошений мольфар із Карпат – пан Михайло Нечай – для розгону дощових хмар. Запросили ж його особи із ЦК ЛКСМ(У).
Міліція в Чернівцях репресувала людей, які були вдягнуті в одяг, схожий на жовто-блакитний прапор, який тоді був заборонений. Людей били кийками, кидали у "воронки", змушували перевдягатися.
Учасниця "Сестричка Віка" написала свої переможні пісні "Ганьба" та "Шахтарські бунти" за два дні до поїздки на фестиваль.
Багато учасників фестивалю їхали на цей "націоналістичний шабаш" за путівками місцевих комітетів комсомолу. Комітети комсомолу оплачували проїзд, добові.
Одним із музикантів, які акомпанували на сцені "Сестричці Віці", був музикант Леонтій Бебешко, відомий пізніше як Левко Дурко.
Надія БУДНА, Галина МАРКІВ