Не завжди щасливе дитинство

Видані "Кальварією" три невеличкі книжечки одного з найвідоміших у світі (і у нас) сучасного французького прозаїка, драматурга і філософа Еріка-Еммануеля Шмітта можна розглядати як об’єднану спільним задумом трилогію. Хоч у них діють різні герої, але у всіх трьох випадках це – діти на екзистенційній межі: на межі підліткового віку, на межі духовних і фізичних сил, на межі життя і смерті, яку не завжди вдається подолати у бажаному напрямку. Крім того, три повістини Шмітта ненав’язливо пропонують героям і читачам залучитися по черзі до трьох фундаментальних світових релігійно-культурних систем – християнства, іудаїзму та ісламу.
У першій – "християнській" – повісті "Оскар і рожева пані" невиліковно хворий десятирічний хлопчик пише листи до Бога. У них Оскар безпосередньо і без ілюзій характеризує своїх батьків, лікаря Дюссельдорфа, схожого на Діда Мороза, якому прикро від того, що "в мішку вже більше немає дарунків", друзів Поп Корна та Шинку, кохану дівчину Пеггі. Вірною супутницею Оскара є Бабця-Ружа, яка мудро і з гумором підтримує його до самої смерті, вигадуючи легенди і фантастичні історії, та вчить не боятися своїх справжніх почуттів і проживати по десять років за день.
У чотирнадцятьох листах до Бога автор зумів вмістити все людське життя, сповнене турбот, любові, розлуки і розчарувань. Помираючи і знаючи про це, Оскар осягає вміння цінувати кожну мить, прислухатись до світу й не цуратись його. Бо "у десять чи двадцять років будь-який кретин може насолоджуватись життям, – вважає хлопчик, – але у сто, коли вже не можеш рухатися, треба звертатися до своєї мудрості". Шмітт намагається змінити наші уявлення про світ, показуючи мужню перед лицем смерті дитину та переважно слабких дорослих, що втратили себе у вирі повсякденності.
У центрі іншої повісті "Дитя Ноя" знову десятирічний – цього разу єврейський – хлопчик Жозеф, якого після війни разом з іншими дітьми щонеділі виставляють на своєрідний аукціон усиновлення, оскільки знайти рідних батьків, які не відомо, чи пережили голокост, йому ніяк не вдається. У часи нацистського режиму хлопчик потрапив на виховання у монастир, де його другом і вчителем став отець Понс – трохи "дивакуватий" священик, який наважився рятувати не лише єврейських дітей, але й загрожені реліквії єврейського народу, як колись Ной рятував від зникнення види всього живого. При цьому отець Понс зовсім не намагається перетягти Жозефа у свою віру, а навпаки допомагає йому зберегти власну ідентичність. Наслідуючи вчителя, Оскар у дорослому віці сам почне збирати колекцію цінностей, які перебувають під загрозою знищення.
"Дитя Ноя" – це драматична (але зі щасливим фіналом) і повчальна розповідь про силу і мужність окремої особистості, яка здатна кинути виклик несправедливій владі, а зрідка і перемогти.
Нарешті у повісті "Пан Ібрагім та квіти Корану" автор знайомить нас із тринадцятирічним Мойсеєм – хлопчиком з "неблагополучної сім’ї", який краде консерви в бакалійні крамничці та користується послугами схожої на Бріджит Бардо повії. З появою в житті хлопця мудрого пана Ібрагіма світ починає набувати нових барв і смаків. На відміну від Мойсеєвого батька, власник крамниці завжди знаходить час, щоби поспілкуватись з юнаком та пояснити йому найнеобхідніші істини. Цей чоловік, як і отець Понс, допомагає своєму вихованцю самоствердитись, але й зрозуміти, що власне самоствердження не може відбуватися за чужий рахунок. Завдяки впливові пана Ібрагіма герой вчиться любити і прощати інших людей, навіть якщо ці люди – як батьки Мойсея – не надто на це заслуговують.
Лілія ШУТЯК