Хуліо і секс

Його кіно можна розрізати на частини і показувати депресивним хворим як сеанси арт-терапії. Це тому, що фільми Хуліо Медема – справжні колекції прекрасного: жіночих тіл, музики, поцілунків, ангелів і кольорових ландшафтів, ніби з обкладинки National Geographic. Як пристрасний пейзажист, Медем перетворює свої фільми на картини в їх початковому живописному значенні. Ось озеро, завмерле у тиші білої полярної ночі. Ось безмежна жовта Сахара тулиться до такого ж безмежного синього неба. Ось Середземне море заковтує на заході помаранчеве сонце. І червона фактурна земля Іспанії, спалена сонцем і грозами.
Пейзажі у Медема надзвичайно емоційні, текстурні. Вони мають здатність пробуджувати у глядача майже фізичне відчуття тепла чи солоності крапель на шкірі – не кажучи вже про виразну сексуальну символіку, яка легко відчитується у цих пейзажах: наприклад, у печері на Ібіці, з якої постала бентежна Анна, чи в маяку і бездонній дірі на плавучому острові Люсії. Ця метафорична сексуальність настільки чуттєва, фізіологічна і безсоромна, що переказані без контексту еротичні сцени Медема можуть видатися ближчими до етюдів Тінто Брасса, ніж до серйозного європейського артхаузу. Медем зберігає, так би мовити, наївну жанрову чистоту у зображенні сексу: у нього немає напівоголеної манірності, псевдоінтелектуальної штучності і болісних рефлексій, зате є гарні і ніжні дівочі тіла.
Втім, звести фільми Хуліо Медема лише до сексу як до єдиного спільного знаменника не можна. Кінокритики говорять про прихильність режисера до "магічного реалізму" та принципів "поетичного кіно", тому часто неймовірні любовні історії Медема у поєднанні з візуальною силою пейзажів все-таки перетворюються на самобутнє авторське кіно, що балансує на межі реальності, спогадів та витворів уяви.
Творець "бентежного" кінематографа походить із Країни Басків. Кіно зацікавило його ще в дитинстві: у 15 років майбутній режисер уже знімав німі фільми без сюжету, а в 17-літньому віці спробував себе у короткометражках. Згодом, навчаючись на медичному факультеті, Медем писав кінорецензії до баскського тижневика. На щастя для кіноманів, лікарем Хуліо так і не став, натомість повнометражний дебют 1992 року – фільм "Корови" – відразу приніс йому визнання в Іспанії та за кордоном і досі вважається одним із найкращих фільмів режисера.
"Корови" – це данина національному кіно, історія двох баскських родин, близьке сусідство між якими призводить до зіткнень і вибухів шаленої люті. Фільм складається з чотирьох новел, сюжетно і стилістично цілком самостійних, але разом вони становлять хронологічно послідовну (1875-1936 роки) розповідь, яка охоплює не лише приватні конфлікти, а й непросте життя басків загалом, розкрите через різні долі і персональні трагедії. Протягом фільму змінюються три покоління корів і три покоління людей, обличчя яких однак залишаються незмінними (ролі у всіх новелах виконують одні й ті ж актори). Саме з погляду корів, на яких традиційно тримається господарство басків, ми бачимо життя їхніх власників: людські пристрасті і страхи, амбіції і побутові чвари відображаються у великих, але байдужих очах цих домашніх тварин. Певною мірою це і натяк на позицію самого режисера – неупереджену і не осудливу. Літання сокир, пронизливі погляди, промовисті жести і заборонене кохання водночас оповиті у цьому фільмі фольклорною атмосферою і ліричністю, через що у глядача закономірно виникають асоціації, скажімо, з фільмами Кустуріци.
Створивши чудовий зразок національного кіно, Медем далі рухається в іншому напрямку, а саме – до улюбленого іспанцями жанру мелодрами з усіма її сентиментами і темпераментом. У цьому жанрі зараз працює ще один (знаний нам) видатний майстер іспанського незалежного кіно – Педро Альмадовар. Щоправда, візитівкою Альмадовара стало іронічне обігрування мелодрами, ексцентрика і навмисний кіч, тоді як у Медема підхід до законів жанру безпосередніший, але доповнений елементами трилера, містики і навіть езотерики.
Другий фільм Медема "Руда білка" розповідає заплутану любовну історію. Кохання героїв будується тут на брехні, на вигаданих стосунках, які проте перетворюються згодом на щирі почуття. Колишній лідер рок-гурту Хота не встиг здійснити спробу суїциду, оскільки став свідком нещасного випадку: водій мотоцикла врізався в огорожу пляжу і впав з мосту. Поспішивши на допомогу, хлопець бачить, що мотоцикліст – це насправді не мотоцикліст, а мотоциклістка, гарна дівчина, яка від удару втратила пам’ять. Хота вигадує для неї нове життя, назвавши її в лікарні Лісою – своєю дівчиною, з якою вони нібито вже чотири роки живуть разом. Ця брехня породжує цілу низку ситуацій, які розгортаються у кемпінгу під назвою "Руда білка". У цьому фільмі з’являються і перші натяки на тему нерівності стосунків між чоловіком і жінкою, глузування з "права власності" на Лісу-Софію, за яке колишній коханий із справжнього життя дівчини воює з Хотою, та зі стереотипів поведінки "справжнього чоловіка" загалом.
2001 року Хуліо Медем зняв свій найбільш еротичний фільм – "Люсія і секс". Це дуже наочне кіно ризикувало скотитися до рівня банальної "мильної" продукції, але уникло такої небезпеки – завдяки карколомному сюжетові, де дія розгортається одразу у кількох часових вимірах і де один за одним виринають містичні роздвоєння та збіги, дзеркальні відображення та символи, а фантазії знову переплітаються з реальністю. Насичення "Люсії…" відверто еротичними сценами, які доповнює операторська гра зі світлом та кольором, перетворює тут секс на одну з первісних стихій, у якій живуть герої.
У найновішій на сьогодні історії, породженій поетичною душею Медема, лейтмотивом звучить слово на захист Жінки. Головна героїня "Бентежної Анни" поступово за допомогою сеансів гіпнозу розуміє, що живе вже не вперше. Крок за кроком вона відкриває у собі риси різних жінок, між долями яких пролягли тисячоліття, і глядач разом із Анною мандрує її підсвідомістю. Найвіддаленіша її реінкарнація – це ацтекська богиня, яка завжди була й буде "матір’ю хороших людей". Анна має за мету помститися чоловікам, які щоразу жорстоко вбивали її у минулих життях. Світ фільму сповнений метафор, символів, містики і натяків, які повністю розуміє, напевно, лише сам режисер. Але не біда: фільми Хуліо Медема – це той випадок, коли не обов’язково намагатися осягнути якісь глибоко приховані істини. Досить просто дивитися і насолоджуватися.
Ксеня ПРОКОПЕЦЬ