Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
22 серпня минає рік, як помер Василь Кожелянко. Протягом цього року мав вийти друком залишений ним у рукописі роман. Але ще не вийшов, тож і рецензію публікувати немає сенсу. Моє ставлення до Василя за цей час також не змінилося. Тому подаю текст річної давнини.

Лицемірство – взагалі річ неприваблива. Лицемірство ж, підсилене пафосом чужої смерті, якої ти все одно не можеш зрозуміти, а отже й не маєш насправді що про неї сказати, – таке лицемірство є просто огидним. Принаймні Василеві Кожелянкові галасливий "побратимський" некролог точно б не сподобався. Смерть не додає ваги творам, але додає завершеності життю. Відтак: Василь не належав до надто близьких мені письменників. Натомість серед письменників він належав до дуже близьких мені людей. Мабуть, найбільше мене захоплювало в ньому лагідне поєднання грунтовності і самоіронії. Писання роману і будування хати, готування сніданку і газетне коментування подій тижня – до кожного з цих і десятків інших занять він підходив з неодмінною професійною серйозністю. І з такою ж неодмінною іронією завжди ставився до результатів своєї діяльності. Рідкісна риса на ярмарку нашої марноти.
Років зо десять тому в одному вагоні, але в різних купе потяга Київ – Чернівці випадково опинився цілий більш-менш літературний натовп. Кілька хвилин літератори поводилися стримано, а потім зібралися разом і на радість іншим пасажирам (чітко пам’ятаю певного дантиста і полковника українських військово-повітряних сил) почали голосно читати свої вірші. Був там і Василь, який, ховаючись від поетичного апокаліпсису, тихо завів у куточку розмову з полковником – щось про кількість наших літаків чи, може, про їхню боєздатність. Якоїсь миті поет-тамада – скажімо, Ем-ко – згадав про Василя: "Брате, прочитай-но і ти нам свого вірша". – "Ем-ку, не п…., – відповів Василь, – я тут про важливе з людиною розмовляю". Нарешті хоч один адекватний, подумав я тоді. Не через те, що Василь справді вважав літаки важливішими за вірші, а через те, що він своєю поведінкою давав зрозуміти: поет не мусить на цілий вагон доводити, що він поет. Так само, як дантист не мусить свердлити решті пасажирів зуби, а полковник – добивати їх з авіаційного кулемета.
Відтоді наші стосунки з Василем були приязні і рівні. Ми не клялися одне одному у вічній дружбі і не крили одне одного матом. Раз на місяць або й на два ми зустрічалися, як правило – за чаєм, як виняток – не за чаєм, і розмовляли про різні, переважно конкретні справи. Розмовляти з Василем було приємно: він не говорив про те, чого не знав, тому не впадав у риторику, не розмахував руками і не підвищував голосу. Певна річ, ненавидів Росію, але знав і любив багатьох її письменників. Певна річ, переймався "долею України", відповідно зневажав усіх її політиків. Багато читав філософських праць – бо хотів, а також політологічних – бо мусив. Любив відкривати юні таланти. Щоправда, іноді ці таланти виявлялися психічно хворими міфоманками, але мудрому Василеві переважно вдавалося зберігати буддійський спокій. Він знав: свій відсоток вар’ятів є в кожній галузі, особливо – в навкололітературній.
Василь Кожелянко безперечно був хоробрим письменником – якщо під письменницькою хоробрістю розуміти приблизно те, що розумів Вільям Фолкнер. А саме – готовність до поразок. Заживши наприкінці 1990-х слави головного переписувача бромозалежної української історії на переможно-мілітарний лад, він міг би й далі успішно експлуатувати свій "альтернативно-дефілядний" статус і тішитися незмінною увагою гарантованого кола шанувальників. Але в новому тисячолітті Кожелянко пішов іншим шляхом. Точніше – іншими шляхами. Спочатку написав "Срібного павука" – груповий кримінально-містичний портрет з дамою на поліетнічному тлі "старих добрих Чернівців". Потім узявся за писання більш-менш натуралістичних оповідань про залежність духовного світу від матеріального. У підсумку постала збірка під загальною назвою "Логіка речей". Ще інакшою спробою переламати "іміджеві очікування" став останній виданий за життя роман "Третє поле", вибудуваний за ініціаційною схемою. Три Кожелянкові поля – це досить елегантна метафора трьох основних стадій життя головного героя і людського життя взагалі. Перше поле ми отримуємо від народження і порпаємося в ньому, доки не підростемо і не здійснимо свідомого екзистенційного вибору. Друге – якраз результат цього вибору, наша доросла сімейно-професійна діяльність. А ось третє судилося не кожному. Третє поле починається тоді, коли людина "переосмислює своє друге поле і розуміє, що стала не тим, чого вимагало її внутрішнє єство, і робить крок у цілком несподіваний для інших людей бік". Якщо те, що сталося 22 серпня 2008 року, було цим несподіваним кроком, то я б волів, щоб Василь продовжував обробляти своє друге поле. Тільки от стороння думка в таких випадках до уваги не береться.
Востаннє ми бачилися з ним на початку того фатального місяця. Він заніс мені збірку своїх "альтернативно-історичних" новел "Чужий" з іронічним написом: не сумуй, мовляв, не такі ми вже й чужі на цьому святі життя. З нагоди виходу збірки ми влаштували невеличку "чайну ейфорію". Чай був зелений і міцний. Василь любив зелений чай і не любив пафосу. Знуджені літом, ми розмовляли про вересень. У вересні, як завжди, мав відбутися (і, звісно, відбувся, тільки вже без Василя) черговий Львівський книжковий форум, у вересні ж ми збиралися запустити разом "Трохи культури". Залишалося з’ясувати деталі співпраці.
22 серпня я міг би зателефонувати до нього і сказати, що все з’ясовано і можна братися до роботи. Але не зателефонував. Бо подумав: хай вже закінчаться ці свята, життя довге – свята короткі, встигну. Не встиг. Коли 24 серпня ми прощалися з Василем на цвинтарі в його рідній Кам’яній, свято в країні саме набирало силу. І навіть пачка чаю на моїй кухні ще не спорожніла. Зелений такий чай, з імбиром і цитриною.
Державно-святкового ранку ми винесли його тіло з хати, в якій він народився, жив і помер від "отруєння невідомою речовиною". Багатьом із нас ця невідома речовина аж надто добре відома. Потім була якась церква незрозумілого патріархату, не знаю, за життя його таке мало обходило. Хтось сказав, що це дуже символічно – ховати Василя Кожелянка в День Незалежності. Я лише не розчув, у чому саме полягає символічність.
Люди – не цегла. Але, мабуть, кожен із нас – свідомо чи несвідомо – вибудовує навколо себе стіни з близьких людей. Не обов’язково щодня їх торкатися: досить знати, що вони є на місці. Ми будуємо стіни, бо прагнемо затишку, хоч і здогадуємося про марність власних зусиль. Натомість у смерті свої забави. Час від часу вона робить проломи у наших стінах, напускаючи холоду і нагадуючи нам, що вони взагалі не наші. Іноді пролом вдається замурувати, іноді – ні. З того місця, де стояв Василь, я ще довго відчуватиму протяг.
Олександр БОЙЧЕНКО

22 серпня о 18.00
у "Literatur Cafe" КМЦ "Українська Книга" (Центральна площа, 10) відбудеться
вечір пам’яті
Василя Кожелянка
Рейтинг:
(голосів: 1)
21-08-2009, 11:34
Коментарів 0 Переглядів 1916

Теги -
загрузка...
У Садгорі в озері втопилося двоє дітей
Озеро глибиною до двох метрів
“26 поїздок на маршрутці”: стало відомо, скільки грошей можуть виплатити пільговикам за проїзд
Середню вартість проїзду по області визначили у Чернівецькій облдержадміністрації
“Потрібен дозвіл на роботу”: митники розповіли, які документи потрібні для ввезення “євроблях”
Громадянин України, який використовує автомобіль з литовською реєстрацією, повинен мати трудовий договір з литовською компанією
Популярне Коментують
• Новини
«Свиноматка» на бусику і Мак’явеллі за фіранкою. Блог Мостіпаки
Про головні події минулого тижня - у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
ЖК "Оазис Буковини" – якісне житло для родини, де "ВСЕ передбачено" (на правах реклами)

У мальовничому куточку міста Чернівці, на вулиці Немирівській, в екологічно чистій зоні, поруч із річкою Прут компанія будує житловий комплекс "Оазис Буковини", першу та другу секції якого буде здано в експлуатацію найближчим часом. А це означає, що чиясь мрія оселиться за новою адресою в довгоочікуваній новенькій квартирі.
Свято морозива "Рудь" об’єднало чернівецькі родини (новини компанії)

У Чернівцях 12 травня пройшло "Мегасвято Морозива" від компанії "Рудь" - найбільшого виробника "солодкого холоду". Вкотре компанія "Рудь" подарувала мешканцям та гостям міста незабутні враження та яскраві емоції
З таким молодим поколінням на Україну чекає успіх (на правах реклами)

У Чернівцях вже вдруге відбувся "Форум стартапів", який організувала філія Міжнародної освітньої мережі Бізнес-шкіл для дітей та підлітків "Miniboss Business School" у м.Чернівцях за сприяння [b]Європейської Асоціації Розвитку Бізнесу (ЄАРБ).
Чернівчан та гостей міста запрошують на "Форум стартапів" для дітей і підлітків (на правах реклами)

28 квітня 2018 року о 11:00 год., в ресторанному комплексі "Palazzo" (м.Чернівці, вул. Руська, 242) за сприяння Європейської Асоціації Розвитку Бізнесу відбудеться Форум стартапів, який організовує філіал Міжнародної освітньої мережі Бізнес-шкіл для дітей та підлітків Miniboss Business School у м.Чернівці.
І знесла курочка яєчко, не золоте, а просте... (на правах реклами)

Куряче яйце – це справжня скарбничка вітамінів та мікроелементів. У цьому продукті високий вміст вітамінів групи А, D, Е, фолієвої кислоти, вітамінів В3, В12, біотину і холіну.
Ідеальна шкіра обличчя – тепер це реально! (на правах реклами)

Здорова пружна ідеальна шкіра обличчя – це візитівка будь-якої людини. Щоб досягти такого результату, часто витрачають неймовірно великі кошти на косметичні засоби для догляду за шкірою, які, на жаль, не завжди ефективні...
Ощадбанк діє: Голову правління Ощадбанку Андрія Пишного визнано Банкіром року (прес-реліз)

Голова правління Ощадбанку Андрій Пишний посів І місце в номінації "Банкір року" рейтингу "Фінансовий Оскар 2017" від ділового тижневика "Бізнес".
Передменстуральний синдром: що відбувається у вашому тілі?

Предменструальний синдром – це складний патологічний симптомокомплекс, що з’являється за 1-14 днів до менструації і зникає відразу після її початку.
Рубрика здоров'я ...