Акустичний квартет "Контрабас" родом із батьківщини двох "Г" – галушок і Гоголя – Полтавщини. Заснувавшись на початку 2006 року, він об’їздив з клубними виступами майже всю Україну, засвітився у Польщі, а 2007 року став переможцем фестивалю "Червона Рута". Про себе хлопці кажуть, що їхня назва пов’язана не так з музичним інструментом, як із певною філософією. Контрабас – це символ акустичної музики, це те, що поєднує мінімум нот і максимум ритму. Відтак контрабаса в гурті немає, зате є зроблений власноруч солістом гурту козобас. Окрім нього – барабан із тарілкою, гітара, баян, губна гармоніка, тамбурин, а також бугай, дерев’яний гребінець та сокира, з яких теж видобуваються звуки. А ще є добрі пісні, бо "Контрабас" – це ніжна лірика, тонка іронія, веселі ритми, гарний настрій і море позитиву. У середині 2007 року хлопці записали дебютний однойменний альбом, до якого увійшло 12 композицій і який став підсумком півторарічної роботи, однак не поспішали показувати його публіці. Лише дві композиції потрапили спочатку до збірок: одна – до "Госпелс і Спірічуелс. Сергій Жадан та хор монгольських міліціонерів", а друга – до збірки полтавських виконавців "Рок-удар 2007". Нарешті у травні 2008 року "Контрабас" таки видав альбом, який і донині слухається мною на одному диханні. На гучному фестивалі "Свірж", коли у музикантів пропав на сцені звук, вони, не довго думаючи, спустилися зі сцени у натовп і під шалені крики радісної юрби продовжили концерт, після якого мені випала нагода познайомитися з командою ближче. Доки решта учасників роздає автографи і фотографується, спілкуюся з вокалістом квартету Сергієм Буланим (на фото крайній праворуч).
– Як з погляду стилістики можна охарактеризувати вашу музику?
– Вже три роки шукаємо назву для нашого стилю, але так нічого й не вигадали. Колись одна харківська журналістка назвала нас суцільною торбою позитиву, то десь цього ми й намагаємося дотримуватися.
– А які інгредієнти в тій торбі?
– Їх чотири, як чотири струни контрабаса, тобто це ми, четверо учасників.
– Чи є у вас власний рецепт гарного настрою?
– Рецепт дуже простий: треба, щоб його ніхто тобі не псував. І насамперед – щоб ми не псували його собі самі, бо від самого початку настрій завжди хороший. Тож ми намагаємося не піддаватися провокаціям, які зіпсували б його.
– Як ви підбирали інструменти до свого гурту, за яким критерієм ви визначали, що цей інструмент буде, а цей ні?
– Це відбувалося дуже поступово. Ми перепробували багато інструментів і в якийсь момент зрозуміли, що електронну музику грати не можемо. Взагалі "Контрабас" завжди намагається бути у чомусь оригінальним. Не те, щоб аж пнеться заради оригінальності, просто все, що у нас є, це саме наш спосіб самовираження.
– Як досить молодий гурт заробляє собі на хліб? Винятково музикою?
– Намагаємося заробляти лише музикою, але коли стає зовсім скрутно, йдемо на якісь підробітки. А так ми постійно в роз’їздах, тому ніхто офіційно ніде не працює.
– Гаразд, не будемо зазирати до ваших гаманців, натомість зазирнемо до вас на студію. Коли чекати наступного альбому?
– Важко сказати, бо матеріал вже давно є, залишилося тільки записати його. А нема якраз грошей.
– Реакція на вашу нову пісню про дівчат була неоднозначною. Яка її історія?
– Маю надію, що моя дружина зараз мене не чує, бо ця пісня про неї. Вона для мене – просто ідеал жінки. Все, що має бути в справжній жінці, – все зібране в ній. Усі риси, які мене в ній іноді дратують, я зібрав – і склав цю пісню.
– Творчість яких гуртів чи виконавців вплинула безпосередньо на вашу музику?
– Ноту фа-дієз я запозичив, здається, у Бетховена. Все інше – не пам’ятаю. Насправді все, що ми сприймаємо органами чуття, так чи інакше відкладається в нашій пам’яті: слова, які ми десь прочитали, кольори, які десь побачили, звуки, запахи – все! А потім у певний момент якийсь із спогадів виходить на поверхню і знаходить собі місце в тексті чи в мелодії пісні. Спеціально ж ніхто нічого не запозичує, а те, що з’являється, приходить зазвичай невідомо звідки. Загалом гуртів, які так чи інакше мали естетичний вплив на учасників "Контрабасу", була незліченна кількість.
– Як у вас з освітою? Чи є у когось музична?
– З освітою все гаразд, але музичної ні в кого немає. Зокрема я – філолог, вчитель української мови і літератури.
– З приводу літератури: як виникла пісня на вірш Сергія Жадана "Речі, що завжди в ціні"?
– О, тут ціла історія. Ми приїхали до Харкова на концерт, а Сергій нам допоміг розмістити наші інструменти у літературному музеї і під час прогулянки містом він сказав, що є такий проект – пісень на його вірші. Ми запитали, чи можемо взяти участь. Він сказав: "Так, можете, але у вас два тижні, пишіть", – і витягнув нам свій "Капітал". І за три репетиції ми її записали. На жаль, нагоди зіграти її з Сергієм нам ще не випадало.
– А які речі є для вас "завжди в ціні"?
– Ну, є певні речі, наприклад, пунктуальність і немудакуватість. От!
– Як людина з вищою філологічною освітою, як ви ставитесь до ненормативної лексики в сучасній українській літературі? Той-таки Жадан, Карпа, зрештою, Лесь Подерев’янський…
– Влітку 2006-го я їздив виступати в Гуляйполе на фестиваль "День незалежності з Махном". Все це дійство тривало два дні й проходило на стадіоні. Увечері – рок-концерти, вночі – барди, а вдень свої твори читали письменники: Жадан був, лірник Сашко, багато молодих і менш відомих. Скраю біля стадіону мирно паслися коні, поряд стояли тачанки. На одній із тих тачанок і заїхав у центр поля Лесь Подерев’янський із наміром прочитати щось вічне і прекрасне. Місцеві жителі дуже обурювалися, та воно й не дивно: там, посеред стадіону, професійна лексика Подерев’янського звучала аж надто зухвало. Врешті ведучий Сергій Архипчук був змушений його перервати: "Лесю, Лесю! Тут до мене підійшов один чоловік, порядний сім’янин, батько трьох дітей, і попросив, аби ти був стриманішим у висловах. На стадіоні багато дітей!". На що Подерв’янський відповів геніальною фразою: "Діти нехай підуть подивляться на тачанки!". Тобто всьому своє місце.
– Чи не збирається гурт "Контрабас" за давньою українською традицією перебиратися до Києва?
– На одному із засідань гурту "Контрабас" було ухвалено рішення, що Полтава – це центр всесвіту, тому ні. Знаєте, у Полтаві і дихається, і пишеться зовсім по-іншому, тож поки що залишимось тут. Все одно ми часто подорожуємо з концертами.
– Як переможці "Червоної Рути" чи не збираєтесь у вересні на ювілей фестивалю до Чернівців?
– Ми – хлопці скромні, самі набиватися не будемо. Тому чекаємо запрошення. Організатори мають наші контакти – нехай телефонують. Може, хоча б диплом наш переможний нарешті віддадуть, бо 2007 року ми ніби й перемогли, а документального підтвердження й досі не маємо.
Тарас ПІЦ
