Порівняно молода столична формація "ДримбаДаДзига" за кілька років уже встигла набрати неабияких обертів. Гурт вдало опрацьовує український фольк, що й не дивно, адже всі музиканти – всуціль професіонали, та ще й вокалістка Інна Прокопчук паралельно шліфує майстерність автентичного співу у фольклорній капелі "Лукині Роси".
Ідея створення гурту почала втілюватися навесні 2006 року. Окрім Інни, до цього доклали зусиль Олександр Новіченко (бас-гітара), Віталій Єрмак (барабани), Сергій Хітсун (гітара), Сергій Соловій (труба, дримба) та звукорежисер Сергій Броварнюк. "ДДД" об’єднала етнічні твори із сучасною музикою, відтак її фірмовим знаком стало якісне драйвове виконання пісень із глибоким українським корінням та потужним оригінальним саундом з елементами ска, фанку і хардкору.
Концертний шлях гурту розпочався 2007 року на презентації збірки "Я люблю Карпати". Першим великим фестивалем у біографії "Дримби" стала "Країна Мрій", де малознаний на той час гурт виявився приємною несподіванкою для слухачів. Наступними кроками були виступи на таких фестивалях, як "Славське ROCK", "Підкамінь", "Етноеволюція", "Рожаніца". Також багато концертів гурт дає за кордоном. Великим досягненням "ДДД" стала участь у польському фестивалі "Przystanek Woodstok" – одному з найбільших у Європі. Про успішність виступу свідчить хоча б той факт, що 2009 року організатори вдруге запросили "Дримбу" на цей фестиваль.
Втім, і на інших польських забавах команді завжди раді. Як раді нашим "Гайдамакам", "АтмАсфері", "Русичам" чи "Очеретяному Коту", яких поляки мають можливість слухати частіше за нас. Нам натомість залишається сподіватися на те, що організатори українських фестів усе-таки час від часу знаходитимуть компроміс із музикантами і платитимуть їм бодай невеличкі – за західними мірками – гонорари. Востаннє така радість трапилася під час літературно-музичного фестивалю "Потяг до Яремче", де я і скористався можливістю поспілкуватися з очільницею "ДримбиДаДзиги".
– Інно, яку програму ви підготували для "Потягу"?
– Грали всі свої веселі пісні, щоб люди могли розважитись. Тим паче, що в українців є багато веселих народних пісень.
– Можете порівняти наші фестивалі, наприклад, з польською "Зупинкою Вудсток", де ви також виступали?
– Атмосфера приємна і тут, і там. Люди приїжджають з наметами, танцюють… А відмінність у тому, що там більші сцени і значно більше народу.
– Коли нарешті вийде ваш студійний альбом?
– У принципі, він вже готовий, залишилося найближчим часом зробити мастерінг. Але з цією кризою не знати, як його випускати. Наразі багато наших пісень – щоправда, ще не з цього альбому – можна скачати з Інтернету.
– Ваш першачок – жива платівка, записана під час фестивалю "Славське-Рок". Як вона розходиться?
– Організатора фестивалю Сергія Харчука ми давно знаємо, тому відгукнулися на запрошення. І так вийшло, що фест був непогано записаний. А як диск розходиться – це вже справа того, хто його випускав, тобто лейблу "UKR Music". Вони мають відповідати за свій бізнес, бо розповсюдження насамперед їм приносить користь.
– У Чернівці не збираєтеся з концертом?
– Поки що не надходило таких пропозицій. Але дуже часто запрошують на клубні концерти до Львова. Їх організовують наші фанати, і це приємно.
– Який з українських гуртів викликає у вас найбільше зацікавлення?
– Мені зараз на думку прийшла "Крихітка Цахес". Їхня вокалістка має дуже незвичайний вокал, і мені дуже подобається та музика, яку вони роблять.
– Як Ви поєднуєте ваші співи у рок-гурті і у фольклорних "Лукиних Росах"?
– "Лукині Роси" прекрасно існують і досі, і я з ними співаю, бо мені подобається виконувати пісні в їх початковому вигляді. Виступати лише з електрогрупою мені було б нудно, а "Роси" працюють зі справжнім, автентичним матеріалом.
– Поділіться з "Трохи Культури", кого з письменників зараз можете для себе виділити?
– Востаннє мені сподобалися книжки Ірен Роздобудько. Досить цікаві жіночі романи.
– Тобто Вам, попри щільний гастрольний графік, вистачає часу на книжки?
– Сьогодні якраз читала дорогою на фестиваль, бо не можу спати, коли на дворі світло.
– Ви вмієте копіювати інші голоси, принаймні – бабусь. Не розігрували нікого голосом по телефону?
– Ні, я не вмію розігрувати. Це в мене такий голос від природи.
Тарас ПІЦ
