Нереальна реальність ілюзії

Останнім часом невпинно зростає інтерес західної публіки до гонконгівського кінематографа. Традиційна тематика цього кіно – взаємовідносини кримінальних авторитетів та історичні феєрії з бойовими мистецтвами. Але феномен азіатського кіно не вичерпується лише фільмами в жанрі "екшн". Вонг Кар-Вай, наприклад, вирізняється серед гонконгівських режисерів особливим чуттєвим зображенням звичайних людей та їхніх стосунків.
Кар-Вай з’явився на світ 51 рік тому в китайському Шанхаї, але у п’ятилітньому віці емігрував разом із батьками до британського Гонконгу, подалі від принад "культурної революції". "У нашої сім’ї на новому місці було мало друзів, тому ми ходили не в гості, а в кіно", – згадує режисер. Він не закінчував престижних кіношкіл: спочатку вивчав фотографію і графічний дизайн, потім – премудрості ефіру на курсах при телекомпанії, після чого взявся писати цілком ординарні сценарії. Саме досвід будування сценарних конструкцій, вміння розповісти виразну історію і дозволять згодом Кар-Ваю – вже як режисерові – знімати кіно без чітко прописаного сценарію, керуючись лише емоційним відчуттям задуму. Сюжетна взаємодія персонажів остаточно визначається у нього аж за монтажним столом.
Зміна професії зі сценариста на режисера відбулася 1988 року, коли Кар-Ваю довірили знімати перший власний фільм "Доки не висохнуть сльози". Це мав бути звичайний гангстерський бойовик. Але виявилося, що його сюжет – значно складніший, а стрілянини та поцілунків – менше, ніж вимагають закони жанру. Цей фільм – історія двох братів, пов’язаних із дрібним криміналом. Старший брат розуміє, що їхнє заняття не має майбутнього. А молодший, навпаки, прагне стати великим гангстером. Він мріє здійснити вбивство, яке – на його думку – не лише надасть йому вищого статусу, а й допоможе позбутися власних комплексів. Різні мрії ведуть братів до спільного фіналу – смерті від кулі. Успіх фільму, як-то кажуть, перевершив усі очікування.
Уже тут намітилась провідна стилістика Кар-Вая: зображення суворої реальності, ледь прикритої легким туманом сюрреалізму. Основна тема його фільмів стара, як саме мистецтво, і, як воно ж, вічно нова – людська самотність. Його герої – звичайні, "пересічні" люди, яких і запам’ятати важко. Але Кар-Вай довго тримає перед нами крупний план героя, наближає його до нас, коли цей герой діє, мовчить або навіть спить. Режисер знімає кіно в Present Continuous, тобто в теперішньому тривалому часі. Герой запалює цигарку. Світ пригальмовує. Крупний план запальнички. Навколо якісь люди. Язичок полум’я охоплює цигарку. За вікном шумить вулиця. Пришвидшеною зйомкою проносяться чиїсь життя. Герой затягується. У глибині кадру хтось помер, а хтось закохався. Світ мчить до свого кінця. Але обличчя героя нерухоме. Він видихає дим. Камера повільно переводить погляд на рух струменів диму у повітрі.
Кадри Кар-Вая (точніше, його оператора Крістофера Дойла) ніби випадкові, незафіксовані, некомпозиційні. Камера може впіймати один ракурс, а тоді розвернутися на 180 градусів – і вихопити інший, рівноцінний за значенням. Відображені в кадрі кольори можуть бути дуже яскравими і неоновими або ж приглушеними. А можуть і зовсім не мати значення як кольори, їх взагалі може не бути.
Кар-Вай не перший зняв своїх героїв рухливою камерою і розмістив їх у китайській головоломці кількох історій. Але він першим здогадався перенести персонажів в інший часовий вимір. Він змінив час, в якому вони живуть: у цьому часі немає ні вчора, ні сьогодні. Є лише вічне тепер, тривала мить запалювання цигарки. За допомогою гри з кольорами та використання солодкуватих і чарівних, нехай і попсових музичних мотивів Кар-Вай вимикає час і заглиблюється у своє ніжне, ірраціональне "тривале тепер".
Режисер добре відчуває, що всі його експерименти з розтягуванням та сповільненням часу найкраще спрацьовують у звичайнісінькому просторі зі звичайнісінькими людьми. Саме такими є герої "Любовного настрою" (2000 рік) – фільму, в якому Кар-Вай остаточно віднайшов свою тему. Героїня працює секретаркою, герой – журналістом. Чоловік героїні зраджує її з дружиною героя. Вони про це знають. Що їм залишається? Помститись? А може просто зануритись у солодку музику любовного настрою? У фільмі немає жодного поцілунку. Лише один раз вона торкається його руки. Але цей кадр спрацьовує сильніше, ніж усі переплетення тіл в "Основному інстинкті". Потрапивши до об’єктива камери Кар-Вая, "звичайні люди" тихою силою своїх пристрастей переграють суперзірок доброго старого кіно. "Любовний настрій" – фільм дивовижної краси. Рух камери і неонові вогні міста надають картині просто казкового настрою. А здавалося б, нічого казкового там насправді не відбувається: китайські комуналки, дешеві забігайлівки…
Особливий світ, який режисер зображує у своїх фільмах, схожий на реальність, але водночас і далекий від неї. Скромна мебльована кімнатка здається у цьому світі недосяжною, як втрачений рай, а почуття на екрані виступають лише метафорою нашої туги за ним. І якраз за екранним раєм, а не через нещасливе кохання героїв, ми передусім і сумуємо. Таким чином, фільми Кап-Вая нагадують нам про найголовнішу суть кіно – створювати ілюзії, які можуть бути переконливішими за саме життя.
Наступний фільм "2046" вийшов на екрани 2004 року і став своєрідним мрійливим продовженням "Любовного настрою". У його головному персонажі можна впізнати журналіста й письменника гонконгівських 60-х з попередньої стрічки. Він пише книгу про майбутнє, в якому загадковий потяг довозить пасажирів до місця, де можна повернути втрачені спогади. Сюжет фільму, звісно, нечіткий, адже він є грою уяви письменника і зітканий як із подій його життя, так і з фантазій. Герой страждає від швидкоплинності та недосяжності справжнього кохання. На противагу стриманості та недомовленості "Любовного настрою", "2046" змальовує неймовірний розпал пристрастей, болю й насолоди. Але серце, як і раніше, приречене на страждання.
Кілька років тому Кар-Вай зняв у США фільм "Мої чорничні ночі" із такими західними зірками в ролях, як Джуд Лоу, Наталі Портман, Нора Джонс. Та хоч герої і місце дії цього разу інші, режисер не зрадив ні своїй неоновій візуальній палітрі, ні темі млосного передчуття кохання. Не можна сказати, що любовна тема є рідкісною у світовому кіно, але досить часто кохання слугує мовби приправою до основної страви. Вонг Кар-Вай відрізняється тим, що вибудовує на цьому небезпечно-прекрасному почутті цілі сюжети своїх фільмів.
Ксеня ПРОКОПЕЦЬ