«Я – співак без підтанцьовок»

"Можете запитувати про все – про друзів, сім’ю, творчість. Але жодного слова про Лілію Сандулесу! Інакше інтерв’ю не буде!" – зауважив на початку телефонної розмови із кореспондентом "МБ" народний артист України Іво Бобул. Тож ми розпитали його про дружбу із міським головою Миколою Федоруком та концерт, який артист влаштує 12 липня на Петрівському ярмарку на прохання мера.
"Поплавський – це не мистецтво"
– Ваш концерт буде безкоштовним?
– Так, це мій подарунок чернівчанам. Нещодавно ми зустрілися з Миколою Федоруком у Києві. Я запитав, що цікавого буде у Чернівцях на Петрівському ярмарку. Микола Трохимович запропонував мені виступити з концертом, адже я ще ніколи не виступав на цьому святі. Чернівці – це як перше кохання, дороге мені місце. Тут я виріс, став артистом. Усі мене тут знають, маю багато друзів. Колись я просто працював у ресторані "Чернівчанка", а тепер – почесний громадянин цього міста! Дорогим серцю Чернівцям присвятив пісню. Музику та слова написав сам. Планував виконати композицію ще на 600-річчя міста, але не склалося.
На концерті будуть гарні пісні з гарними текстами – усі ті, які виконував на своєму ювілейному концерті. І, звісно, живий звук. Адже ми поки що вміємо співати. "Поющих трусів" у мене точно не буде.
– А підтанцьовка?
– Я – співак без підтанцьовок! Їх наймають шоумени, а я – співак. Я – не Поплавський, у мене немає університету, де можна було б набрати дівчаток. Хочу, щоби люди слухали на моїх концертах голос, музику та слова. А коли публіка тільки дивиться, у кого на сцені довші ноги, я цього не сприймаю.
– Що ви думаєте про наш сучасний шоу-бізнес?
– А він хіба є? У нас немає ні шоу, ні бізнесу. Одні голі сідниці. Чоловіки та жінки перевелися. Про який голос може йтися? Подивіться концерт Поплавського: 150 жінок на сцені! Заберіть усіх тих жінок і залиште одного Поплавського – побачите, на кого він буде схожим. Хіба це мистецтво?!
– А як ви ставитеся до жартів щодо вас? Наприклад, у пісні, яку вам присвятив гурт "ТНМК"?
– Та нехай собі співають. А що поганого у цій пісні? Я хотів би, щоби про кожного таке співали.
"Не люблю святкувати свої дні народження"
– Чи часто вас запрошують виступати?
– Зараз трохи з цим стало скрутніше. Звісно, робота є, але не так багато, як того хотілося б. Концертів мало. За кордон зараз намагаюся не виїжджати, бо влітку хочеться побути з сім’єю. У мене назбирався великий репертуар, потрібно з ним розібратися. Маю кілька гарних задумів – наприклад, хочу зробити свою передачу на радіо. Тож мушу залишатися в Києві. Все ж таки криза є криза. Гадаю, ті, хто стверджують, що в них зараз усе чудово з фінансами, трохи лукавлять. Але мені на життя вистачає. Доки у мене є друзі та Буковина – ми ще співаємо!
– 17 червня у вас був день народження. Як відсвяткували?
– Чесно кажучи, не люблю святкувати своїх днів народження після 18 років (сміється – ред.). Тому не було нічого особливого… Здається, я навіть працював. А, точно, приймав державні іспити у студентів. Адже я викладаю в Академії естрадно-циркового мистецтва. Звісно, у цей день мене багато хто привітав: Леонід Кучма, друзі з Чернівців, серед них і Микола Федорук. Взагалі день народження для мене – це сімейне свято. Хочеться побути вдома з дружиною, сином. Не важливо, хто що подарує. Кожному подарунку тішуся. Головне, щоби це щиро. А чи острів це, чи авто, чи колесо від нього – не має значення.
– Тоді чому не хочете повернутися до рідного міста?
– А що я тут робитиму? Вся робота – у Києві. Що, працюватиму в обласній філармонії? Хто мені платитиме за виступи? Хіба у людей є гроші, щоби ходити на концерти? Щоб я за концерти отримував, як раніше, по 12,50? Але колись, на старості – років так у 100-120, звісно ж, планую повернутися до Чернівців (сміється – ред.).
– Як поживають ваші син, дружина?
– Синові Данилу скоро буде чотири рочки. Він нормально росте, ходить до дитячого садочка, як і всі діти, має няньку, бо ми трохи зайняті. А дружина працює. За професією вона у мене психолог. Дуже добре мене розуміє, допомагає і підтримує.
– Якою ж для вас повинна бути жінка?
– Ідеальна жінка насамперед повинна бути жінкою. Всі жінки зараз хочуть стати чоловіками – і у бізнесі, і у спорті. Лише забули, що Бог створив їх для підтримки чоловіка. А я вважаю: якщо є дитина – сиди з дитиною. Ні, залишають на когось, а потім дивуються, чого у нас такі діти. А коли той малюк бачить маму? Я хочу, щоби мій син був нормальним і часто бачив поряд батьків. Повинна бути сім’я. А не – тато сюди, мама туди, а дитина не зрозуміло де. На щастя, у нас нормальна сім’я… Цього ж бажаю і читачам "МБ"!
Галина МАРКІВ