...трохи послухати

Володимир Івасюк. "Найкраще"
Видавець – "Астра Рекордс", 2009,
22 пісні
"Астра Рекордс" час від часу полюбляє випускати щось по-справжньому цінне і рідкісне. Власне зараз вийшло одразу два такі диски. Один із них – збірка найкращих пісень Володимира Івасюка. Самого цього імені досить, аби привернути увагу слухачів до релізу – навіть тепер, через 30 років після смерті автора. Важко повірити, але це чи не перша в Україні ліцензійна аудіо-збірка його пісень у такому – не переспіваному, а оригінальному, автентичному – виконанні. Йдеться про записи, зроблені переважно ще за життя Івасюка. Деякі з цих записів, звичайно, вже потрапляли до різних збірок, але у такому обсязі їх видано, здається, вперше. Сподіваюсь однак, що цей почин матиме продовження, адже спадщина Івасюка зовсім не вичерпується двадцятьма двома піснями, і хотілося б почути більше. Зокрема пісні у виконанні самого Володимира Івасюка, а не лише тих, для кого він їх писав, як маємо на цьому диску. У фондах радіо "Буковина" такі є. На старих бобінах, що сипляться з кожним днем, але є! І їх слід було вже давно оцифрувати, бо роки минають, а інший такий, як Івасюк, в Україні не з’являється. Другий зі згаданих дисків – альбом Марії Миколайчук "Ой, червона калиночко", але про нього розмова окрема.

ДахаБраха. "На межі"
Видавець – "Duduk Music", 2009,
7 пісень
Якось десять вечорів поспіль Ніна Гаренецька, Ірина Коваленко, Олена Цибульська та Марко Галаневич (а це і є "ДахаБраха") грали у знаменитому лондонському "Барбікан-центрі", і кожного вечора були аншлаги. Зрештою, виступи на міжнародних імпрезах у Польщі, Угорщині, Росії взагалі мали вибуховий ефект: гурт, що має в своєму арсеналі купу таких екзотичних інструментів (діджеріду, джамбе, дарбука, бугай, гонг і гуцульське бухало), скрізь сприймали, як нащадків стародавньої "чаклунської" культури. Старослов’янською "даха" означає "давати", а "браха" – відповідно – "брати". Назва надзвичайно влучна, адже потужна енергетика групи огортає під час "звукової атаки" слухача повністю і впливає по-шаманськи – на клітинному рівні. Навзаєм музиканти також отримують порцію адреналіну від зачарованої публіки. З кожним новим номером програми "позитивна терапія" посилюється, аж доки глядачі не відчують себе у нірвані... До речі, енергетично-етична еволюція "ДахиБрахи" розгортається в арифметичній прогресії: від обрисів майбутнього феномену у концертному дебютнику – через виявлення сутності у студійнику "Ягудки" – до найвищої концентрації сили у новій платівці "На межі".

Воплі Відоплясова. "Ладо" (maxi single)
Видавець – "Країна Мрій", 2009,
6 пісень + кліп
Сингл – ще не альбом, але теж подія: відповідь скептикам, які казали, що ВВ перебувають у творчій кризі. Як бачимо, щось таки пишеться і випускається. Заголовна пісня "Ладо" безумовно заслуговує на увагу: зіграно і заспівано бездоганно. Ось тільки, здається мені, навіть найвдячніші фани не будуть її підспівувати на концертах. Ну не чіпляє і все! Якась вона штучна чи що... Наступним треком бачимо переспів "Sail Away Sweet Sister" легендарних Queen. У варіанті Скрипки – "Лети, моя мила сестро". Фредді Меркюрі перевертається в труні: слабенько. Далі – інша крайність – "Марш січових стрільців", який у виконанні Тараса Компаніченка можна почути на диску "Українська героїчна пісня", виконаний тут виключно силами ВВ. "Alain Delon" – мажорна версія пісні гурту "Наутілус Помпіліус", причому її Олег Скрипка переписав французькою, як це він часто, але не завжди вдало робить. Вийшов такий собі, далекий від оригіналу, французький шансон. Нарешті "Голубка" – українська народна у фестивальному виконанні, один з останніх записів Олександра Піпи у складі ВВ. Раніше була у збірці фестивалю "Країна Мрій". Окрім заголовної, решту пісень не хотілося б побачити на майбутньому альбомі: надто вже вони всі різні і не концептуальні.

Ойра. "Кроковоє Колесо"
Видавець – МА "Артвертеп", 2009,
19 пісень
"Ойра-ойра" – це литовська пісня-танець, дуже схожа на польку, причому з характерним приспівом: "Ойра-ойра, ламцадрица, ойра-ойра". Щодо просто "Ойри", то це фолькова формація, яка, хоч і походить із зрусифікованого Харкова, теж пішла, незважаючи на різні прикрощі, по народницькій стежині. Зазвичай про них мало розповідають та ще менше допускають до ефіру, проте формація ця – досить цікава. Окрім приятелювання з відомим у літературно-музичних колах харків’янином Сергієм Жаданом ("Ойра" навіть пісню на його вірші заспівала), команда час від часу бере участь у спільній програмі із так званим слобожанським арт-театром Ванди Адольфівни, як це було і на нещодавній презентації дебютника. Одне неприємно: дебютний альбом перспективних харків’ян побачив світ не у рідному місті, а у Дніпропетровську. Тобто, з одного боку, звичайно, добре, що "Артвертеп" розгледів цю творчу перлину, і, протягнувши музикантам руку допомоги, вирішив її відшліфувати. Але з другого – невже у Мега-Харкові, колишній столиці, одному з найбільших міст України, з найбільшою в Європі площею і залізничним вокзалом не знайшлося жодного видавця на цей досить якісний продукт? Прикро!