Хоч мене особисто у школі найбільше приваблювали зарубіжна література і всесвітня історія, я все-таки можу припустити, що бувають на світі і такі школярі, яких саме ці навчальні предмети найбільше дратують. Так от, спеціально для них (школярів, а не предметів) можу запропонувати непоганий вихід із ситуації. Ви ненавидите Геродота з Бальзаком, але хочете покращити оцінки? Є метод. Тільки спочатку доведеться полюбити рок. Точніше – німецький рок. А ще точніше – гурт Grave Digger (на фото). Звичайно, "Гробокопач" – а саме так перекладається Grave Digger – може, й не найкраща назва для команди помічників у процесі опанування академічних знань, але такі вже ці рокери: їм головне – аби було гучно і страшно.
Пояснюю. Якщо, скажімо, Pink Floyd спеціалізуються на абстрактній, здебільшого фантастичній тематиці, а які-небудь Kiss своїми поп-рок-пісеньками затягують у ліжко (кажуть, ніби й досі) усіх навколишніх "групіз", то Grave Digger можна назвати фахівцями з концептуальних альбомів. Тобто майже всі їхні платівки присвячені тій чи іншій конкретній темі. Взагалі-то музичний концептуалізм притаманний багатьом гуртам: ті ж Pink Floyd або Dream Theater також мають в активі подібні доробки, але саме Grave Digger шукають натхнення насамперед в історії та літературі.
Щоправда, так було не завжди. Спочатку концептуальним нині німцям довелося записати аж шість звичайнісіньких платівок, на яких співалося про швидкісні тачки, "гьорлз" і "дрінк", змінити купу музикантів і навіть пережити щось на кшталт клінічної смерті та воскресіння у першій половині 1990-х. Зате 1996 року вони записали альбом, який дотепер вважається їхнім Олімпом – "Tunes Of War" ("Мелодії війни"). Лідер гурту і його вокаліст Кріс Больтендаль подивився щойно зняте тоді "Хоробре Серце" Мела Гібсона – і вирішив теж створити щось не менш епічне на честь волелюбних шотландських горян. Причому, на відміну від американського митця, німці оспівали не лише ватажка повстанців Вільяма Воллеса, а і його попередників та наступників у боротьбі за незалежність Шотландії. Загалом альбом "Tunes Of War" охоплює історію країни від ХІ до XVIII століть. Після виходу платівки один із найвпливовіших шотландських кланів Коена офіційно зарахував до своїх лав усіх музикантів Grave Digger – за "правдиве і точне висвітлення історії Шотландії". Тож прослухавши цей диск, ви фактично можете підготуватися до теми "Середні віки: становлення державності і боротьба західноєвропейських народів за свою незалежність".
Тим, кому історія середньовіччя з підручника ніяк не лізе, знадобиться і наступне творіння "гробокопачів" – "Knights Of The Cross" ("Лицарі хреста"), присвячене хрестовим походам і лицарському ордену тамплієрів – від заклику Папи Урбана ІІ йти у Святу Землю до страти через спалення Великого Магістра тамплієрів Жака де Моле. Альбом знову вийшов "правдивим і точним", ось лише офіційної подяки чекати було годі, позаяк сам орден "лицарів храму" (себто власне тамплієрів) було знищено з легкої руки короля Франції Філіпа Красивого ще у XIV столітті.
Втім, смуток від цього факту розвіяли цифри продажу нових дисків, і німці записали ще один концептуальний альбом "Excalibur", героєм якого виступає легендарний король Артур. Зрозуміло, що про історичну науку цього разу вже не йдеться, зате "Excalibur" стане у пригоді під час вивчення на уроках зарубіжної літератури європейських епосів і саг. Саме на давніх німецьких сагах про нібелунгів, а також на тетралогії Ріхарда Вагнера базується ще одна платівка Grave Digger "Rheingold" ("Золото Рейну"; нагадаємо, що це – назва першої частини вагнерівського "Персня Нібелунгів"). З цієї роботи лінивий учень довідається, хто такий Зигфрід (німецький Ілля Муромець) і яких соловейків-розбійників йому довелося здолати на шляху до міфічних скарбів. А любителям більш сучасної літератури Grave Digger можуть запропонувати безіменний альбом на основі творів Едгара Алана По – класика фантастики, батька детективів і діда фільмів жахів.
Менш концептуальною була платівка 2005 року "The Last Supper" ("Таємна Вечеря"), але, як і натякає назва, кілька пісень із неї таки присвячено відомим з Євангелій останнім дням і годинам земного життя Ісуса Христа. А це вже не просто історія з літературою, це, можна сказати, рок-теологія. До речі, схоже, що і цей диск народився під впливом чергового фільму Мела Гібсона "Страсті Христові", який вийшов роком раніше.
Після звернення до Книги книг важко братися за ще якісь літературні джерела. Можливо, тому останні два альбоми Grave Digger – це звичайні, неконцептуальні збірки пісень, хоча історичного матеріалу і там вдосталь. Так чи так, але й випущених раніше платівок цілком вистачить, аби школярі могли підтягнути літературу та історію, якщо, звісно, у них все гаразд з англійською. Втім, навіть якщо все, що ви можете сказати цією мовою, обмежується сакраментальним "Do you speak English", це не заважає вам 18-19 липня завітати на київський стадіон "Чайка", де відбудеться фестиваль "ПроРок", на якому Grave Digger виступить у товаристві не менш знаних Stratovarius, Doro і Carcass.
Дмитро АНТОНЮК