Їх можна порівнювати з "Маnu Chao", "Gogol Bordello", іншими всесвітньо відомими взірцями етно-ска, але навіщо? Івано-франківська "Перкалаба" і без того завоювала прихильність численних фанів як в Україні, так і за кордоном. Вони виступають і на багатотисячних фестивалях на кшталт "Шешорів", і для кількох десятків вірних шанувальників, як це було нещодавно у Путилі на забаві "Полонинська ватра". До слова, це був їхній перший концерт на Буковині. Виступ гурту затримався на кілька годин, проте юрба спраглих фанатів все-таки дочекалася своєї порції гуцульського адреналіну. Під час концерту спілкуємося з керманичем гурту Олегом "Мохом" Гнатівим, якому цими днями виповнилося 50, з чим ми його трохи культурно і вітаємо.
– Путила, Перкалаба… Гори додають вам наснаги?
– Абсолютно! Перкалаба знаходиться, до речі, за 60 кілометрів від Путили, і коли нас сюди запросили, ми пішли на дуже великі гонорарні знижки тільки через те, що заграти тут – то святе. Рік тому польське телебачення зняло тут про нас фільм, він уже транслювався і в Польщі, і у Франції і завоював там якусь премію.
– Що з цікавого не увійшло до стрічки?
– Не увійшло, наприклад, як після зйомок у Перкалабі нашого вокаліста Федота терміново на таксі везли до лікарні у Франківськ. У нього були такі проблеми з рукою, що її могли відрізати. Рука спухла, пішло зараження… А в принципі, поляки знімали цей фільм близько п’яти місяців, ми були і в польському турі, і в турі дальшою Європою, отож більшість європейських зйомок в кіно не помістилося.
– Кажуть, Перкалаба – доволі містичне село, де й досі зустрічається нечиста сила. На собі це відчували?
– Для нас це село передусім є місцем просто сили. Перкалаба – крайня точка України. Село заселене колишніми зеками і повіями. Вони плюс гуцули – і маємо дуже потужний мікс, бо дві сили накладаються одна на одну. Ці люди живуть поза межами побутових стандартів. А нечиста сила – якщо про неї не думати, то ти її не бачиш. Нечиста сила вся в голові у людини. Не треба будити в собі цю тему. Колись ми були в горах, в іншому місці, і один з наших хлопаків пішов по воду. Повернувся весь блідий і холодний, бо зустрів бабку, яка йому щось сказала, і він відразу пропав у часі й просторі. Приїжджим людям не варто жартувати з гуцулами. Бо гуцули – це, може, єдиний у світі етнос, який залишився справжнім. Глобалізація це все вбиває потихеньку. Але я думаю, що до гуцулів глобалізація не дійде ніколи. І це не вирок, а радісна новина.
– Перейдемо до музики. Основною етно-складовою вашого гурту є цимбали...
– Наш цимбаліст грає з п’яти років, і таких музикантів в Україні насправді мало, а цимбалістів подібного рівня, гадаю, можна знайти хіба що серед гуцулів. Мега-талант.
– І відомі зарубіжні мелодії він навмисно "знімає"?
– Це не він знімає, це спільна праця нашого колективу. Як казав колись Мао Цзе Дун: "Людина – ніщо, колектив – усе". Тобто сам по собі кожен із нас – ніхто, але є така вогняна куля "Перкалаба", і тому, коли хтось запитує, чиї слова, чия музика, ми відповідаємо, що "Перкалаби". Виділяти когось – це когось урізати, а всі привносять частину самого себе однаково.
– Яке на сьогодні кредо гурту?
– Попускайтеси!
– Щодо вашого нового альбому "Чидро": багато прихильників розчарувалися, почувши там переважно повільні речі…
– Так, всі чекають запалу. Там є і запал, і драйв, але є й "мєдляки". Альбом дуже рафінований, бо ми, по-перше, подорослішали, а по-друге (і ми постійно це повторюємо), ми ніколи нікому нічого не обіцяли. От і все. Як хтось у нас розчаровується, так хтось і прибуває. Якщо глянути в Інтернет, то прибульців насправді більше. Співвідношення позитивних і негативних відгуків – 90 до 10 відсотків. Крім того, ми чекаємо якісної критики. На жаль, її рідко можна почути. Як правило, люди просто кажуть: "А мені не подобається, нема "жари". Але ж це не аргумент. Прихильники дорослішають. Хтось на нашому сайті написав, що "Перкалаба" почала грати музику для тих, кому за 40. Крім красивих, молодих дівчат, нас полюбили й не зовсім молоді. Тобто від нелюбові публіки ми не страждаємо, це точно. А все тому, що і ми намагаємося любити, намагаємося завжди себе віддавати. А це завжди повертається, бо це є чиста енергія. Енергія читається всіма, тому на наших концертах танцюють і діти, і дорослі.
– Що скажете на закінчення буковинцям?
– Буковина – файний край, бо тут є гори, а крім них, є рівнина і є Прут. Бажаю вам попускатися і набуватися, а також любити одне одного! Чернівці – мультикультурне місто, і це дуже добре, бо коли культури перетинаються, це завжди на краще. "Перкалаба" теж намагається робити музику на перетині культур. Чернівці і Буковину ми дуже любимо, тільки шкода, що мало у вас граємо…
Тарас ПІЦ
ДОВІДКА
Гурт "Перкалаба", який грає гуцульське етно-ска, засновано в Івано-Франківську 1998 року. Назва походить від маленького, забутого Богом і людьми села у Карпатах, на кордоні України з Румунією, де нині мешкає близько 70-ти осіб. Переважно це колишні каторжани і повії. Гурт добре знають у Польщі, Німеччині, Росії. В Україні "Перкалаба" відома перш за все завдяки щорічному фестивалю "Шешори", де вже котрий рік поспіль виступає хедлайнером. У дискографії формації три альбоми: "ГОРРРИ!" (2003), "Говорить Івано-Франківськ" (2007) і "!Чидро" (2009), два відеокліпи, а також документальний фільм польського виробництва "Посмішка на вустах, а в очах сльози". Нині гурт існує у складі: Андрій "Федот" Федотов – вокал; Ярема Стецик – тарелі, бек-вокал; Ігор "Моряк" Шургот – бас-гітара; Володимир "Вовєнджя" Шотурма – цимбали; Сергій Шваюк – труба; Віктор Степанюк – тромбон; Ігор Римик – барабани; Олег "Мох" Гнатів – директор гурту, вокал, бек-вокал, скіти.
