Так часто називають цей оригінальний тандем братів. Попри те, що раніше в титрах їхніх фільмів режисером значився то один, то другий, ні для кого не було секретом, що вони все роблять разом. Разом пишуть сценарії, разом знімають і виконують функції продюсерів, а інколи й самі монтують свої фільми під вигаданим – одним на двох – ім’ям Родерік Джейнс. Втім, у новіших фільмах титри чесно вказують на авторство: Ітан і Джоел Коени.
Високий темноволосий красень Джоел і на три роки молодший за нього рудий та непримітний Ітан – при цьому обоє в окулярах і з єврейським сумом в очах – становлять колоритну пару. Журнал "Тайм" пише, що вони схожі на акселератів, яких насильно тримають у школі. Коени належать до нової формації американських інтелектуалів, які з дитинства захопились голівудською міфологією. Вихідці з академічної родини, брати вже в ранні роки демонстрували неабиякі розумові здібності і навчались у коледжі для талановитих дітей. Потім Джоел вступив до кіношколи Нью-Йоркського університету, де зняв свій перший фільм та асистував на малобюджетних "страшилках". Тим часом Ітан вивчав у Прінстоні філософію. І було б дивно, якби, здобувши освіту, брати знову не з’єдналися: зовні контрастні, вони внутрішньо є надзвичайно близькими, що особливо помітно у спільних виступах і розмовах, коли один розпочинає, а інший закінчує речення. Творчий тандем Коенів утворився ще в дитинстві: Джоел, підстригаючи газони, заробив на кінокамеру, а тоді разом з Ітаном вони почали перезнімати бачені по телевізору фільми. Актором у братів "працював" сусідський хлопчик.
Перший дорослий фільм Коенів вийшов на екрани 1984 року. Це була кримінальна комедія "Просто кров", названа за фразою з роману Дешила Хеммета "Криваві жнива". Фільм стилістично відтворював та частково пародіював мотиви повоєнного американського "чорного кіно" 40-х років, тобто так званого "фільм-нуар" з його специфічною аурою, де тіней більше, ніж світла, жінки – фатальні, а дуже активні невдахи-чоловіки через власні амбіції потрапляють у безвихідні ситуації. Вже ця стрічка братів відрізнялася відмінною режисурою та іронічністю образів. Згодом чорний гумор та парадоксальні сюжетні ходи стають постійними рисами художньої манери Коенів.
Перший великий тріумф брати пережили 1991 року. "Бартон Фінк" – найбільш загадковий і сюрреалістичний фільм Коенів про карикатурно-моторошний Голівуд 30-х років – отримав тоді у Каннах Золоту пальмову гілку, а також призи за найкращу режисуру та найкращу чоловічу роль. Європейський успіх картини змусив великі голівудські студії звернути увагу на братів Коенів, які до того працювали лише в незалежному кіно. Щодо справжнього американського визнання, то воно прийшло через п’ять років, коли стрічка "Фарго" здобула "Оскара" за сценарій, а дружина Джоела – актриса Френсіс Макдорманд – за найкращу жіночу роль.
Фільм "Фарго" став вершиною ранньої творчості братів. Він почасти пародіював модну течію у сучасному кіно, розпочату фільмами Тарантіно, та підсміювався з пристрасті американців до невигаданих сюжетів. "Фарго" починається повідомленням про "заснованість на реальних подіях". Насправді, як лише недавно зізнались автори, сюжет фільму повністю вигаданий, про що, власне, можна було здогадатися й раніше: постійні теми і
фірмовий гумор Коенів тут лише замасковані під зовні реалістичний тип оповіді. Північноамериканське містечко Фарго виступає у фільмі метафорою міщанської, тупої і злої Америки, яку так не люблять Коени (назва їхньої передостанньої на сьогодні стрічки звучить як звинувачення: "Країна не для старих людей"). Нікчемний Джері – менеджер з продажу автомобілів у компанії свого тестя – заплутався у боргах та дрібних махінаціях. Щоби компенсувати розтрату, Джері вигадує "геніальний" план: найняти двох пройдисвітів, які викрадуть його дружину і виб’ють з багатого жадібного тестя викуп. Але бандити виявилися невдахами і психопатами, тож уся операція йде шкереберть. Натомість втіленням міфологічного американського добра тут стає жінка-поліціянтка Мардж. Вагітна, незграбна і недалека, однак вона хвацько розмотує клубок злочинів і виводить винних на чисту воду.
Також художньо успішним (і культовим принаймні в середовищі естетично просунутих гравців у боулінг) став фільм "Великий Лебовський", що поєднав у собі різні жанри від комедії до трилера. Переплутавши одного Лебовського (фінансового магната, чиє багатство у підсумку виявилося фікцією) з іншим (немолодим хіпі на прізвисько Чувак), група відморозків вломлюється до бідолахи в дім і перетворює його скромне помешкання на ще скромніше. Лебовський-Чувак іде до Лебовського-магната з претензіями, мовляв, за що мене побили і де мій килим? Далі в дію вступають молоденька дружина вдаваного мільйонера, трохи старша за неї дочка, кінорежисер-порнограф і друзі Чувака по боулінгу. Одне слово, далі буде дуже смішно, хоч і не всі герої доживуть до фінальної сцени.
Взагалі, вогонь і кров щедро представлені у творчості Коенів (любов до крові Ітан пояснює її "кольоровістю"). Водночас – на відміну від Спілберга та інших голівудських "марнотратників", які викидають мільйони на декорації та спецефекти, – брати вміють обходитися вельми скромними бюджетами. Наприклад, у "Перехресті Міллера" Коени винахідливо зняли ключові натурні сцени мафіозних "розбірок" у лісі, оскільки, як вони самі пояснили, "ліс 1929 року, мов дві краплі води, схожий на ліс 1990-го". Інший приклад винахідливості – згаданий "Бартон Фінк", в якому зйомка часом ведеться зсередини друкарської машинки, тож глядач майже фізично відчуває себе аркушем паперу, по якому гатять молоточки з літерами.
Серед фільмів братів важко назвати найкращий. Усі їхні стрічки відзначаються точністю стилю, "стьобним" постмодерним гумором, чудовими акторськими роботами і при цьому жодна не схожа на інші. Джоел та Ітан постійно тішать глядачів чимось несподіваним. Ось і нещодавно на екранах Чернівців демонстрували нову "чорну" – цього разу шпигунську – комедію "Після прочитання спалити". ЦРУ, фітнес-клуб, подружні зради і безглузді вбивства переплетені тут у характерному коенівському дусі. Додаткова причина подивитися цей фільм – участь у ньому Джорджа Клуні, Джона Малковича та Бреда Піта. Немає сумніву: шанувальниці останнього ще ніколи не бачили свого кумира у ролі такого досконалого ідіота.
Ксеня ПРОКОПЕЦЬ