Зазвичай людина намагається тримати своїх ворогів на безпечній відстані. Проте іноді доля вирішує інакше. Що це таке – ділити час і простір з тим, чиї світоглядні позиції і тягар минулого принципово відрізняються від твоїх? З тим, хто знищив твоє місто і на кого ти сам планував замах? Єдине, що у вас спільне, – це тюремна камера, до якої ви потрапили чи то внаслідок іронії долі, чи то через безмежний цинізм комуністичної влади. Чи здатен такий ситуативний зв’язок стати кладкою над прірвою? Чи можливо витримати 255 днів поруч із душогубом?
Юрист за освітою і журналіст за покликанням Казімєж Мочарський у роки німецької окупації Польщі вступив до лав Армії Крайової і всю війну провів на підпільній роботі у Варшаві. Своєю чергою Групенфюрер СС Юрген Штрооп у тій-таки Варшаві керував ліквідацією єврейського гетто. Після війни вони опинилися в одній камері варшавської в’язниці. Книга "Бесіди з катом" – це результат тривалих розмов захисника Варшави з її руйнівником, переконаного демократа з не менш переконаним нацистом. Це отримана з перших вуст відповідь на питання, "який історичний, психологічний та соціологічний механізм перетворив частину німців на команду душогубів, що керували Рейхом і намагалися поширити свій порядок на Європу і світ".
Світогляд Штроопа відверто й реалістично постає перед читачем в усій своїй жорстокості. Перебуваючи віч-на-віч із катом, Мочарський зумів "витягнути" з нього більше інформації, ніж це вдалося слідчим і суддям. Зрозуміло, особливу увагу автор приділяє ліквідації гетто та загалом єврейській проблематиці. Також багато місця у книзі займає українська тема, адже за час своєї "блискучої" кар’єри Штрооп встиг залишити криваві сліди у Львові й Кіровограді, Миколаєві й Херсоні. Групенфюрер навіть по-своєму любив Україну – за пісні і родючу землю, на якій він збирався оселитися після переможної для Гітлера війни.
У Польщі "Бесіди з катом" за тридцять років перевидавалися близько двадцяти разів і давно увійшли до шкільних хрестоматій. Зусиллями перекладача Олеся Герасима та чернівецького видавництва "Книги-ХХІ" ми тепер теж можемо ознайомитися з цим безпрецедентним в історії письменства документом. Окремо слід сказати, що передмову до українського видання написав "живий символ" нової незалежної Польщі, багаторічний дисидент, один із лідерів легендарної "Солідарності" і незмінний головний редактор "Газети виборчої" Адам Міхнік, який – ще одна іронія долі – за комуністичних часів потрапив до тієї ж в’язниці, де сиділи Мочарський зі Штроопом. Воно й не дивно для людини, яка – подібно до Мочарського – все життя намагається дотримуватися простого принципу: стояти останнім у черзі за орденами та першим до тюремної камери і ні перед ким, окрім Бога, не опускатися на коліна.
Днями Міхнік відвідав Київ, де взяв участь у презентації "Бесід з катом", а також власної книги "У пошуках свободи", перекладеної Андрієм Павлишиним і донесеної до українського читача видавництвом "Дух і Літера". Перші три есе цієї збірки присвячені періоду боротьби з комунізмом, решта – так чи інакше пов’язані зі змаганнями польського народу за вільну та демократичну батьківщину, котра була і є ідеалом Міхніка. До книги увійшли також нариси про ідейних натхненників і духовних наставників автора – Адама Міцкевича, Антонія Слонімського та Яцека Куроня, про драматичний (а подекуди й трагічний) історичний зв’язок між поляками, українцями та євреями, який для польського історика й публіциста став об’єктом ретельного дослідження.
Як згадує пан Адам, батько-львів’янин дав йому свого часу багато цінних порад: "Будь зі слабкими – українцями, вірменами, євреями, поляками – доки вони слабкі. Дотримуйся дистанції, коли вони стають настільки сильними, щоб диктувати свої закони іншим". Або: "Ніколи не вір, що ти пізнав усю істину; завше спробуй поглянути на світ оком свого опонента, постав себе на його місце, поглянь крізь його окуляри, взуй його черевики". Чи виконав Міхнік батькові настанови? Значною мірою відповідь на це запитання допитливий читач знайде в книзі "У пошуках свободи".
Лілія ШУТЯК
