Вальжина Морт (нар. 1981 р. у Мінську) – авторка поетичних та прозових творів. 2004 року здобула літературну нагороду "Кришталь Віленіци" (Словенія). Перша збірка віршів, прози та перекладів "Я тоненька, мов твої вії" вийшла 2005 року. Тоді ж у Варшаві на стипендії Gaude Polonia Вальжина працювала над перекладами з польської поезії, наслідком чого стала збірка віршів Рафала Воячека білоруською мовою "Мертвий сезон". Наступна збірка її поезій – "Фабрика Сліз" – виходить у перекладах шведською та англійською мовами. Нині живе і працює у Вашингтоні.
Фабрика сліз
і знову за підсумками року
найвищих показників
досягнула фабрика сліз
поки міністерство траспорту
зчовгувало обцаси
поки міністерство сердечних справ
билося в істериці
фабрика сліз працювала ночами
навіть на свята встановлювала рекорди виробництва.
в час коли станція з перетравлення їжі
пережовувала чергову катастрофу
фабрика сліз перейшла
на економічно рентабельну
переробку відходів минулого –
головним чином особистих спогадів.
фотознімки працівників року
урочисто помістили на стіні плачу.
я – інвалід праці фабрики-героя сліз
у мене в очах мозолі
в мене перелом вилиць
мені платять платню продукцією яку я виробляю
і я щаслива тим що маю.
***
Пам’яті Книги
книжки помирають
з темних спалень
де єдина дорога
прокладена жовтою лампою
вела до книжкової шафи
їх розсовують по різних кутах дому
перетворюючи його на великий книжковий цвинтар
тих чиї імена уже нічого не кажуть
зносять на горище де вони
по двадцять примірників
в одній пачці
як у братських могилах
книжки вдовіють
у порожніх квартирах
нічиї серця
більше не б’ються над ними
ніхто не ділить з ними вечори
не кидає до ванни
ніхто не зауважує
як вони гублять сторінки
як волосся
як пам’ять
книжки старіють у самоті
і найбільш уражлива книжка
назавжди залишається
у холодному ліжку
накривши подушкою голову
душить крик своїх чорних літер
старі книжки –
запущені могили.
***
З пляжів Флориди
наче ти опинився
на чужій фотокартці.
сонце скаче гілками хмар,
як жовта мавпа.
діти – у воді – майбутні монархи,
сміючись позначають
свою територію.
пляж тече, як розлитий мед, і хвилі
пускають слину і облизують берег,
на воді – хлопчики –
майбутні маги
пензликами між ногами
малюють сонця.
тільки захлинувшись, ти розумієш,
що вся сіль землі –
в океанській воді,
що риба у природній валюті – дрібна монета,
котру не важко здобути,
не те що пташки –
паперові гроші,
яким усе дозволено.
вони навіть вітер поставили раком
і по його спині з’їзджають до води,
і там звільняються
від водяних знаків.
ти злизуєш з вуст солений мед,
і повітря прилипає
до наслиненої шкіри,
і крутиться на ній,
як муха у павутинні.
у воді діти – нащадки мавп
безсоромно пісяють
на люстерко Бога.
***
Нью-Йорк
нью-йорк –
це пам’ятник містам
це -ТА-ДАМ
велетенська риба
в якої луска від здивування
настовбурчилася
і все що дотепер було димом
знайшло вогонь
який його народив
піна шампанського
переплавлена в метал
скляні ріки
запущені догори
і те про що не скажеш священику
тут викладеш таксистові
і навіть час іде з аншлагами
коли під загальні ох і ах
з чорного капелюха
хвостатий маг
виймає нью-йорк
за вуха хмародерів.
З білоруської переклав Василь Махно
