30 квітня у Чернівцях відбувся щорічний музично-літературний фестиваль "Дефіляда авторів", під час якого традиційно було названо дипломантів і лауреата літературного конкурсу імені Вадима Коваля та запрезентовано книжку переможця. Лауреатом цього року стала молода поетка з Чернівців Єлена Даскал. Збірка її віршів "Румба з команданте" вийшла друком у видавництві "Книги – ХХІ". Книжка складається з двох розділів. До першого розділу "Сузір’я червоного перцю" увійшли силабо-тонічні вірші, до другого – "Дитина Куби" – верлібри.
Відзначило журі й інших учасників конкурсу в різних номінаціях. Диплом старшої вікової групи у номінації "Поезія" отримала Наталія Єрьоменко, у "Прозі та драматургії" цілком сформованим романом заявила про себе Наталя Угринчук, дипломанткою у ще неіснуючій номінації "Дитяча література" (за словами організаторів, наступного року цю номінацію додадуть до конкурсного переліку) стала Олена Божик, а у наймолодшій віковій групі – Оксана Андроник.
Спеціальними гостями фестивалю були відомі видавці-письменники брати Капранови та видавець-поет Сергій Пантюк, який власне і привіз Капранових до Чернівців. Крім приємності, їхній потрійний візит виявився ще й корисним для учасників конкурсу: усі дипломанти отримали сертифікати на право опублікувати свої твори на Пантюковому сайті "Інша література", а Капранови як видавці обіцяли прочитати роман Наталі Угринчук "У вовківні" і подумати про можливість надрукувати його у своєму видавництві. Але перш ніж спеціальні гості заволоділи увагою публіки, Відділ у справах сім’ї та молоді Чернівецької міськради встиг здивувати глядачів у, так би мовити, менш приємний спосіб.
Років 150 тому Гюстав Флобер писав, що в питаннях літератури й мистецтва влада споконвіку була і залишається дурною – будь-де і будь-яка влада. Мав рацію. Зокрема дурість влади полягає в нерозумінні того, що вона повинна робити, а чого – в жодному разі. Влада хоче допомогти юним талантам? Прекрасно. Все, чим вона може допомогти, – це знайти кошти і доручити справу компетентним людям. Але вчинити так – значить спростувати слова Флобера. А спростовувати Флобера влада не хоче, тому починає пхати свого носа в "художню частину" – наприклад, запрошуючи нібито поета з Кривого Рогу Вадима Ільїна. Він же – лікар, він же – фахівець із вірусних тропічних інфекцій, він же – повний співець Буковини, який у своїх графоманських одах не забув згадати ні Яна Табачника, ні Арсенія Яценюка, ні мера Федорука, ні трембіти з русалками та "щезнами" ("поет", мабуть, мав на увазі щезників, але заради рими трохи підправив міфічних істот).
Не знаю, який з Ільїна лікар. Можливо, цілком професійний. Також може бути, що він дуже добра людина. Проблема однак у тому, що поезії до інших людських чеснот діла немає: поезія оселяється там, де хочеться їй, а не там, де хочеться владі. Як наслідок, бажаючи зробити добре Ільїну за "оспівування" Буковинського краю, влада виставила його на посміх, і лише завдяки вихованості присутніх у залі глядачів читання криворізьких віршів не переросло у скандал з яйцями і помідорами. У зв’язку з чим виникає запитання до відповідальних за справи сім’ї та молоді осіб: якого виховного ефекту ви досягли, товариші? Ви ж прямо натякнули юним літераторам: не треба писати талановито, треба писати так, щоби сподобатися чиновникам – і буде вам щастя.
А далі нарешті виступали Пантюк з віршами та Капранови, які, крім кількох прозових текстів, продемонстрували публіці процес топлення відьом – з діючими моделями ставка, українського села та українських жінок, довівши таким чином свою теорію про те, що протягом століть в Україні усіх чесних жінок потопили, а залишилися самі відьми. У зазначеному вище контексті вечора мимовільно подумалося, що потопили справді не тих.
З приводу молодої української літератури загалом і чернівецької зокрема брати Капранови сказали таке: "Зараз взагалі є дуже сильна молода поезія. І те, що ми почули у вас у Чернівцях, – не виняток. Але поетам треба зрозуміти, що поезія так само вимагає роботи, як і проза. Один раз видати із себе все – цього замало. У кожної людини є певний потенціал, певний життєвий досвід, і як правило, це все кидається у першу книжку, а далі – все. Людей, які талановито дебютували, у нас дуже багато. Людей, які зробили добре другу книжку, мало, а людей, які б зробили талановито ще й третю книжку, майже взагалі немає. Тому що творчість вимагає постійної роботи. Хто це зрозуміє від самого початку, той зможе дійти до справжніх успіхів… Взагалі, коли творчі люди щось роблять, вони мають на меті когось вразити, чиєсь серце, душу, голову. Можна вразити одну людину, можна – п’ятьох, можна намагатися вразити мільйони. А коли ти хочеш вразити, ти повинен мати чим стріляти. Оце ось вміння "вистрелити" свої думки, донести їх туди, куди ти цілиш, – це і є, власне, майстерність літератора. Усі сьогоднішні дипломанти однозначно є талановитими, але сказати, що талант їм щось гарантує, не можна. Талант ніколи нічого не гарантував і сьогодні не гарантує. Зрештою, все залежить від самих конкурсантів: хто зможе віддати усього себе літературі, той чогось досягне".
На цій оптимістичній ноті брати й поїхали. А нам залишається чекати наступного конкурсу – з новими юними талантами і заслужено запрошеними гостями.
Наталя КРАСКО
