Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
Поети зазвичай не люблять, коли їх із кимось порівнюють. Поети зазвичай люблять порівнювати самі. Нецікаві порівнюють нецікаво, цікаві – цікаво, найцікавіші – як Жадан. Наприклад, так: "морожені кури, ніби померлі планети, солодко світять після своєї смерті". Або так: "Смерть твоя – невелика втрата, просто змінюється оператор, й повільно зникають вхідні дзвінки".
Незважаючи на згадану нелюбов, критики продовжують порівнювати поетів з іншими поетами. І це закономірно: вся історія людського пізнання саме так і розвивалася – через порівняння нового зі старим, невідомого з відомим. Зокрема років п’ятнадцять тому Сергія Жадана часто порівнювали з Артюром Рембо – бо юний, талановитий і екстремальний. Відтоді Жадан видав зо п’ятнадцять книжок віршів і прози, вийшов у перекладах польською і німецькою, литовською й італійською, російською і білоруською, об’їздив півсвіту, назбирав премій, стипендій та нагород і перестав бути юним. Здавалося б, про Рембо можна забути. Але на початку цього року з’явилася збірка "Ефіопія"…
Друзі-поети – сучасники вічності
– Ти лише не ображайся, але сам подумай: твоя "Ефіопія" складається з трьох частин – римованих силабо-тонічних "Кочегарів", верлібрових "Поетів" і прозових "Коментарів". Це ж буквальне повторення трьох періодів творчості Рембо: спочатку були римовані поезії, потім збірка віршів у прозі "Осяяння" і, нарешті, коментар до власної творчості "Сезон у пеклі". Я вже мовчу, що, зав’язавши з літературою, він саме до Ефіопії і втік від зогнилої Європи. І як тебе після цього не обзивати "українським Рембо"?
– Та обзивали. Мені це ніколи не подобалося: занадто претензійно звучало. Тому я намагався скоріше подорослішати, аби подалі відійти від віку Рембо. А ось в "Ефіопії" знову про нього згадав. Скажу більше: цикл "Поети" спочатку теж називався "Сезон у пеклі", потім я змінив назву, оскільки знову ж таки виходило претензійно. Отож перегуки свідомі, що вже тут приховувати. І в прозі, особливо в оповіданні "Паспорт моряка", можна знайти прозорі алюзії: оце дитяче бажання жити в портових містах і спати щоночі з іншою жінкою. Така ніби спроба обдурити життя і залишитися вічним петеушником. Мабуть, це справді данина поетам, якими я захоплювався в сімнадцять.
– Кілька років тому я писав про здійснене тобою "вбивство силабо-тоніки". Аж раптом ти знову повернувся до її порослих любистком незамулених джерел. Підвів мене, можна сказати. Хто мені тепер повірить як критику?
– Ну бачиш, я завжди говорив, що наші критики у своєму творчому поступі відстають від наших поетів. Просто ви завжди намагаєтеся знайти декларації там, де їх немає. Коли я писав про смерть української силабо-тоніки, я не мав на увазі якусь метафору, там ішлося справді про поетів, яких розстрілюють. Я би не маніфестував таких пафосних речей, як смерть силабо-тоніки. Це б виглядало смішно. Але оскільки все одно ніхто нічого не зрозумів, то так воно і виглядає.
– Відкриюся, як на сповіді, що в глибині душі я також не втрачав надії на світле майбуття п’ятистопних ямбів. Щоправда, з пірихіями. Це по-перше. А по-друге, що тобі заважає трохи допомогти критикам? Приміром, ти кажеш, що в новій збірці є гра з "різними європейськими й російськими поетиками". То уточни, підштовхни в потрібному напрямку. Вам, поетам, що: нашкрябав рядок – і в корчму. А критик усе це ще прочитати мусить, зрозуміти…
– Та ось, скажімо, "і лежать на дні його шкіряного ранця нідерландський тютюн і книжка Аполлінера" – це ж насправді "А в походной сумке – спички и табак. Тихонов, Сельвинский, Пастернак". І так далі. Той-таки Рембо чи Бодлер. Чи Гумільов з його власною Ефіопією. Одне слово, книга "для друзів-поетів – сучасників вічності".
– Сучасник вічності Іздрик недавно назвав тебе номером 1 сучасної ж української поезії. Особливо, каже, вдалась "Ефіопія": тут Жадан просто досяг рівня хорошого, пізнього Тичини…
– Ну, Іздрик у своїх літературознавчих прозріннях теж іноді сягає рівня Миколи Жулинського. Але я його все одно люблю (в сенсі Іздрика). Хоча порівняння мені не подобається: я Тичину ніколи не любив, ні пізнього, ні раннього. В "Ефіопії" радше можна знайти щось із Сосюри чи Влизька (вірш про китобоїв), або – суто формально – з Бажана чи Рильського (історія про листоношу). А Тичини там немає. Хіба що в растафаріанському підтексті, який можна помітити в кларнетизмі, десь на рівні аркодужного перевисання до народів.
Максимум свободи, мінімум
колективної праці
– Твої персонажі – відомо хто: проститутки, наркодилери, міліціонери, китайці, клоуни, релігійні проповідники… Не боїшся залишитися в пам’яті народній не лише співцем такої малопритомної публіки, але й, вибач на слові, членом цієї спільноти?
– Та ну, як я можу залишитися у пам’яті членом китайської спільноти? Пам’ять народна – річ у принципі химерна, не думаю, що ці вірші взагалі до неї потраплять. Але якщо ти маєш на увазі ототожнення автора з його персонажами, то в мене від цього просто руки опускаються. Я вже й звик, що мені приписують залежність від важких наркотиків та пропаганду проституції. Щоправда, завжди залишається надія на критиків, які мене добре знають і зможуть вірно розставити акценти у творчій спадщині.
– До речі, поясни свою позицію щодо легалізації легких наркотиків, бо люди ще подумають, що ти – за поширення наркоманії.
– Ось якраз про це я і говорив. Добре, що ти мене знаєш, і зможеш в разі чого виступити свідком на судовому процесі. Моя "позиція щодо легалізації легких наркотиків" проста й сповнена, як мені видається, твердої логіки: переслідувати за вживання канабісу – це те саме, що переслідувати за відвідини макдональдза. Тобто можна, але не потрібно при цьому прикриватися гаслами про боротьбу з наркоманією та криміналом. Бо найбільш кримінальна річ у цьому всьому – це контроль із боку правоохоронних органів, для яких легалізація наркотиків чи проституції означала би втрату важливої статті доходів. Одне слово, доки головними ворогами суспільства будуть вважатися планокури, проститутки, футбольні фанати і українські поети, нічого доброго в цій країні не буде.
– Про добре: днями Тарас Прохасько, маючи на увазі тебе, сказав приблизно таке: "Писати українською у Львові чи Франківську – це й дурний може. А ви спробуйте в Харкові, та ще й створіть навколо себе ціле середовище". Як тобі живеться у тому Харкові? Не почуваєшся трохи "своїм серед чужих"?
– Тарас справді дуже добрий, але, як більшість галичан, демонізує Східну Україну. Зрештою, як більшість східняків демонізують Галичину, Прикарпаття чи благословенну Буковину. Писати українською в Харкові було стрьомно на початку 1990-их, а зараз це навіть модно. Для "творчої молоді" це ніби така фішка – писати вірші, грати в якійсь групі, ходити на літературні вечори та фестивалі. Я не впевнений, що ці молоді люди насправді люблять літературу, але добре вже те, що вони пишуть вірші, а не нюхають клей. Хоча, можливо, хтось при цьому ще й клей нюхає, не знаю… Оце "середовище", про яке говорив Тарас, створилося років десять тому. Воно постійно якось трансформується, видозмінюється, хтось відходить, хтось додається. Ми 3-4 квітня проводили фестиваль "Харківська барикада", і там був дуже показовий момент: після вечора молодої поезії "молоді" поети разом вийшли на вулицю і рушили кудись побухати. Півсотні поетів плюс їхні друзі заповнили собою вулицю і на якийсь час блокували дорожній рух. Такої кількості живих поетів на харківській вулиці не було, мабуть, від похорону Хвильового.
– З твого дозволу, одне запитання інтимного характеру. Мало того, що ти – батько зі стажем, то у твоїй біографії була ще й така ганебна пляма, як викладання в університеті. Може, поділишся своїм педагогічним кредо?
– У мене воно не сформоване до кінця. Очевидно, щось антимакаренківське, себто максимум свободи, мінімум колективної праці. Я завжди відчував певну крихкість своєї педагогічної системи, мабуть, тому і пішов з викладацької роботи.
– Гаразд, спробуємо закінчити на оптимістичній, так би мовити, ноті. "Євросоюзом керує сволота", – пишеш ти. Мені здається, оптимізм тут прихований у тому, що нам під керування цієї сволоти потрапити не світить ніколи.
– Я теж так думаю. Але, з іншого боку, яка різниця, з якою сволотою мати справу – своєю чи зарубіжною? Я ось недавно виступав у Верховній Раді, а потім зайшов до депутатського буфету. Подивився на ціни і зрозумів, чому вони всі так хочуть стати народними обранцями: ніщо так не стимулює, як можливість дорватися до халяви. Ледь не сказав: "Чого вам і бажаю".
Олександр БОЙЧЕНКО
Рейтинг:
(голосів: 1)
10-04-2009, 11:10
Коментарів 0 Переглядів 3019

Теги -
загрузка...
У Садгорі затримали чоловіка, який повідомив поліції про теракт у магазині
Зловмисник зателефонував 102 й повідомив, що снайпер буде здійснювати обстріл по людях
Поліція затримала чоловіка, що жорстоко побив чернівчанку
Нападником виявився 24-річний житель Вижницького району
Популярне Коментують
• Новини
























загрузка...
У всесвітньому рейтингу щастя 2019 року Україна зайняла всього лише 133-е місце. Хоча, за словами вчених, які проводили дослідження, якщо описати складові індексу щастя, все досить просто.
"Хочемо розвиватися у Чернівцях, щоб люди працювали вдома" (на правах реклами)

Як працюють на одному із найбільших підприємств Буковини ТОВ "Аутомотів Електрік Україна"
"Західний судинний центр" - лікарі, яких ви знаєте! (на правах реклами)

Про особливості роботи центру та переваги методик, які тут використовують, розповіли судинні хірурги "Західного судинного центру" Юрій Оліник та Володимир Савін.
Робимо повірку лічильників води з "Гекон" (на правах реклами)

Дуже важливо вчасно виконувати його обслуговування та повірку лічильника
Мережа «Копійочка» вже вкотре дарує вам призи! (новини компанії)

31 травня мережа магазинів потрібних речей "Копійочка" поповнилась ще одним магазином в м. Чернівці, по вул. Головна 215