Якби не щасливий збіг обставин, можливо, про цей гурт за межами нашого міста мало би хто й знав. Але підвернувся випадок – і диск невідомої чернівецької групи опинився в руках у Олега Скрипки. Саме Олег після чергового місцевого корпоративу кілька годин не виймав їхню болванку зі свого CD-плеєра, не вірячи своїм вухам, що Буковина знову розродилася талантом.
Насправді музиканти "Самати" не новачки, адже значна їхня частина – це учасники славнозвісного гурту "Гуцул Каліпсо". Тепер завдяки дебютному альбому і виступу на фестивалі "Країна Мрій" про цей гурт знають і в Україні. Природна схильність митців до свободи творчого самовираження спричинилася до того, що в цьому проекті партії соло і духових, і струнних мають більш виразний джазовий настрій, ніж у "Гуцулів". Більше простору, більше ритмічних візерунків, більше уваги до етніки, і як наслідок – хороша релаксова платівка інструментальної музики. Щоби познайомитися з "Саматою" поближче, спілкуємося із засновником проекту Тарасом Ніцовичем і гітаристом команди Сергієм Собіщанським
– Звідкіля така чудернацька назва?
– Якось я читав книжку Шріо Рубіндо і там побачив це слово на санскриті, – каже Тарас. – У приблизному перекладі воно означає своєрідну рівновагу душі.
– Окрім вас двох, хто ще є учасниками "Самати"?
– Сергій Шаляпін (бас-гітара), Валерій Марченко (гітара) та інші – разом аж 15 осіб, бо початково проект задумувався як виключно студійний.
– Видно, що кістяк "Самати" – це музиканти з "Гуцула Каліпсо". Чи важко їх звідти було перетягнути?
– Ніхто нікого не перетягував, все відбувалося паралельно, – пригадує Тарас Ніцович. – Були ескізи речей, які я писав протягом 10 років, і вже коли довів до ладу власну студію звукозапису, почав роботу над доведенням їх до пуття. У той час репетиції "Гуцулів" відбувалися у моїй студії, і ті музиканти, які були поруч, погодилися співпрацювати з нами.
– А чому альбом називається "Шоу вогню"?
– Першою була назва "Космо". Але потім ми вирішили її змінити, аби не піарити однойменні диско-бар у Садгорі та альбом столичного гурту "Квадраджесіма". "Fire-Show" – це композиція з альбому, плюс у нас в Чернівцях достатньо розвинута культура приборкувачів вогню.
– Олег Скрипка визначив ваш стиль як сучасний карпатський нью-ейдж із елементами етнічного джазу. Погоджуєтесь?
– У принципі, ця формула нам цілком підходить, бо у нас справді поєднуються усі вищезгадані складові. Все правильно, Скрипка не помилився.
– Розкажіть, будь ласка, про вашу з ним співпрацю більш детально.
– Наш дебютний альбом вийшов у світ саме завдяки Олегові. Коли ми закінчили запис диску, через Ігоря Кравціва передали його Скрипці – на його компетентну рецензію. За якийсь час дізналися, що йому наша музика дуже сподобалася. Як наслідок – запрошення до співпраці. Саме він постійно підганяв нас із оформленням, придумуванням назв композицій. До речі, привідкриємо завісу таємниці: зараз ми працюємо над альбомом переробок "вевешних" пісень у нашій стилістиці. Вже зробили чотири композиції, які особисто Скрипці припали до смаку. Альбом, який плануємо випустити до кінця року, звісно, буде інструментальним і отримає назву "Самата" на хвилях В.В.". Але ми тобі цього не казали!
– Де "Самата" вже встигла відіграти наживо?
– Дебютували минулого року на столичному фестивалі "Країна Мрій", наприкінці 2008-го виступили на фесті "ДрайвомірЪ – unplagged", а цього року – на ювілейному концерті наших давніх друзів, гурту "Олово".
– Давайте поговоримо про саму начинку вашого альбому.
– Давай. Називали композиції ми вже наприкінці роботи, коли вони були остаточно завершені і зведені, і вже було домовлено про видання альбому. Ми дуже довго над ними думали, нам простіше було саму музику зробити, ніж називати речі іменами.
– Ви поєднали композиції з японською філософією, використавши в оформленні платівки вірші класиків країни вранішнього сонця.
– Перефразовуючи Чехова, "краткость – сестра нашего брата". Японські вірші дуже красиві і дуже короткі. Хоку нам справді до вподоби.
– Обкладинка диску може розглядатися окремо від нього, такий собі міні-фотоальбом...
– В оформленні використані перш за все фотографії наших друзів. Це київський митець Микита Олександров, ми з ним постійно відпочиваємо у Криму. Обкладинка – саме його фотографії з Форосу плюс кілька робіт інших авторів. Є в альбомі ще світлини зі сходу, з Індії. Є також фото Карпат і нашого рідного міста. Щодо Чернівців, то цього фотографа – Сергія Лопатюка – вже, на жаль, немає з нами…
– У зв’язку з фотографіями: що вам більше подобається у плані відпочинку від роботи – Крим чи Карпати?
– І перше, і друге. І можна без хліба!
Тарас ПІЦ