6 березня минуло 100 років від дня народження Станіслава Єжи Лєца. Його життя виявилося не надто довгим (помер 1966 року), зате сповненим просто "карколомних" кульбітів. Нам цього польського поета, сатирика і – перш за все – афориста годилося б знати з кількох причин.
По-перше, Лєц (насправді барон de Tusch-Letz) народився у Львові, де й закінчив гімназію та університет імені Яна Казимира. По-друге, на відміну від багатьох відомих львівських поляків (досить згадати хоча б Станіслава Лема чи Збігнєва Герберта), Лєц у вересні 1939 року зі Львова не виїхав, оскільки дотримувався тоді лівих політичних поглядів і вважав, що зможе ужитися з радянською владою. Невдовзі він усвідомив свою помилку, але поки одне та інше – встиг вступити до Спілки письменників України. Таким чином, Лєц безперечно може вважатися найвідомішим у світі письменником, який коли-небудь належав до СПУ. По-третє ж, більшість із нас і так його знає, лише не завжди знає, що знає саме його. Бо численні афоризми Лєца давно перетворилися на такий собі "міжнародний фольклор", і люди часто цитують їх, не здогадуючись про авторство.
Під час німецько-радянської війни Лєц сидів у гітлерівських таборах – спочатку у Львові, потім у Тернополі. Потім утік, вбивши лопатою есесівця, який вів його на розстріл за попередню втечу. Потім партизанив на території Польщі, вступив до Війська Польського, дослужився до майора. Нова влада довірила Лєцові відповідальну посаду прес-аташе у капіталістичному Відні, звідки прозрілий письменник успішно емігрував до Ізраїлю. Але й там він довго не витримав і 1952 року повернувся до Польщі, залишивши дружину, яка не захотіла покидати "обіцяну землю". Батьківщина його майже вибачила. У сенсі не посадила, але заборонила друкуватися. Заборона діяла до "відлижного" 1956 року.
За час, що залишався до смерті, Лєц видав понад десяток збірок віршів і фрашок (такий комічно-поетичний жанр), однак справжню, світову славу йому принесли дві книги афоризмів: "Непричесані думки" і "Нові непричесані думки". Звичайно, у 1950-1960-ті роки далеко не всі афоризми Лєца могли подолати "сито цензури": деякі ховалися по шухлядах, інші друкувалися вроздріб у закордонних часописах, тож довший час важко було встановити, скільки їх усього написано автором. Щойно два роки тому у видавництві "Noir sur Blanc" вийшла книга "Усі непричесані думки". Думок виявилося 4711. Немало – особливо, якщо згадати афоризм Лєца про те, що іноді легше мати кілька власних книжок, ніж одну власну думку.
Незважаючи на бурхливу суспільно-політичну молодість, афоризми Єжи Лєца рідко стосуються поточної політики. Певно, розчарувавшись у цій галузі не дуже людської діяльності, письменник вирішив зосередитися на "вічних цінностях", тобто цінностях, які – згідно з Лєцом – "не мають терміну придатності". Дослідники (за прямою підказкою автора) відзначають в його афоризмах зв’язок із традицією, яка налічує шість тисяч років – від найдавніших писемних пам’яток людства, через Біблію, античність, Ларошфуко і Паскаля – до специфічного галицько-єврейського гумору початку ХХ століття.
Власне, це той феномен, який Данило Кіш назвав "центральноєвропейською поетикою". У ній "внутрішня присутність культури" виражає себе в алюзіях, ремінісценціях і цитатах з усієї світової спадщини та панує "еквілібристська рівновага між іронічним пафосом і ліричними відступами. Це – не забагато. Це – все". Що ж стосується гумору, то Лєц, звісно, був людиною надзвичайно дотепною (в анкетах у графі "професія" він так і записував: "Лєц". Щоправда, не всім зізнавався, що гебрайською це означає "блазень, пересмішник"). Але його гумор має подвійне дно: комічно зіштовхуючи слова в межах афоризму, Лєц часто пише про зовсім невеселі речі.
Очевидно (і на це також уже звертали увагу дослідники його творчості), Єжи Лєц – як і, наприклад, Пауль Целан – повинен розглядатися у контексті "вавилонської катастрофи", що спіткала в середині минулого століття полікультурну Центральну Європу. Вибираючи на руїнах окремі вцілілі цеглини, Лєц розумів, що в описі цієї трагедії не можна бути багатослівним. Точніше, найадекватнішою літературною реакцією взагалі було б мовчання ("Як можна писати вірші після Освенціма?" – запитував Адорно), але якщо писати все-таки мусиш, то принаймні треба робити це максимально лаконічно, тим більше, що "з геніальної думки можна викинути всі слова".
Додавати щось від себе після такої цитати було б вершиною нетактовності, тож додам безпосередньо від автора непричесаних думок.
Олександр БОЙЧЕНКО
З "Непричесаних думок" Станіслава Єжи Лєца
• Першою умовою безсмертя є смерть.
• Коли запахли фіалки, лайно сказало: "Грають на дешевому контрасті".
• У пеклі диявол є позитивним персонажем.
• Вівця, що мала золоте руно, не була багатою.
• Легше обізвати когось к**вою, ніж бути нею.
• "Дика свиня" – це звучить шляхетніше, ніж просто свиня.
• Не плямкай очима.
• Те, що хтось помер, ще не є доказом того, що він жив.
• Дивно, як важко викликати відлуння у найпорожніших головах.
• Люди, які не мають нічого спільного з мистецтвом, не повинні мати з ним нічого спільного.
• Будь собою. Кінь без улана – це все одно кінь, улан без коня – лише людина.
• Цінуй слова: кожне може бути твоїм останнім.
• Неписьменність інших також заважає писати.
• Хто пережив трагедію, той не був її героєм.
• Влада частіше переходила з рук у руки, ніж з голови в голову.
• Люди люблять такі думки, які не змушують думати.
• Твір говорить сам за себе – якщо має до кого.
• Щоб дійти до витоків, треба пливти проти течії.
• Що нас тримає на цій кулі, крім сили тяжіння?
• Іноді треба замовкнути, щоб тебе вислухали.
• Коли народ безголосий, це чути навіть під час виконання гімну.
• Товстошкірих дратують найтонші натяки.
• Карликам треба вклонятися низько.
• Раніше люди були ближчими одне до одного: зброя далеко не стріляла.
• Людоїд не бридиться людиною.
• Істина зазвичай лежить посередині. Найчастіше – без нагробка.
• Ніколи не дискутуй з дурнем: люди можуть не зауважити різниці.
• Гроші не пахнуть, але вивітрюються.
• Перш ніж думати, подумай.
• Віко труни з боку користувача не оздоблюють.
• Усе – в руках людини, тому їх слід часто мити.
• Голос сумління також проходить мутацію.
• Моральність падає на дедалі зручнішу постіль.
• Пливи за акулою – потрапиш до людей.
• Легко знайти спільну мову з папугою.
• Найпрекрасніше пахнуть квіти на могилі ворога.
13-03-2009, 11:40
0
3 357