Ними стають, подолавши три етапи ініціації, три найважливіші випробування – вином, війною і коханням (у наші дні два перші можна замінити пивом і мордобоєм). Здається, від самого народження у "сильній" статі закладено потяг до демонстрування своєї сили та переваги над іншою, "слабкою" статтю. Там, де йде війна, не місце для жінки. А якщо вона і з'являється, то лише як спогад про домашній затишок і тілесні задоволення. Так повелося ще з давніх часів і триває донині, незважаючи на бурхливі протести феміністок.
Одним із прикладів такого світогляду є старофранцузька епічна поема "Пісня про Ролянда" -– настільки давня, що жоден з її перекладачів не може стовідсотково підтвердити достовірність цього тексту. В Україні це вже третя спроба перекладу "Пісні…", здійснена лауреатом Шевченківської премії Ігорем Качуровським. Перекладач намагається зберегти особливості звучання оригіналу і водночас максимально адаптувати текст для молодого читача. У поемі, звісно, розповідається про війну, про мужність на полі бою та чоловічу дружбу. Хемінгуей би плакав. І що цікаво – ні слова про жінок. Кохана Ролянда Альда згадується лише "між іншим" і не відіграє сюжетотворчої ролі. З іншого боку, як твір для чолоіків і про чоловіків, "Пісня про Ролянда" пропагує певні ідеали минулого (відданість своїй країні і готовність померти за неї), які хоч якоюсь мірою не завадило б перейняти нашим сьогоднішнім "захисникам вітчизни".
Зовсім інакше виглядають "військові ідеали" у прозовій збірці трьох сучасних українських авторів Юрія Андруховича, Сергія Жадана та Любка Дереша "Трициліндровий двигун любові". Тим, хто не служив у Радянській Армії, раджу почитати Андруховичеві оповідання "Як ми вбили Пятраса". Тим, хто служив, можу лише поспівчувати – як і самому автору. Бо де, як не в армії, людина може довідатися, що її голова має ідеально кулясту форму, а підлогу слід постійно мити з милом, навіть коли вона чиста? Лише в армії стає зрозуміло, що останньою твоєю радістю є сон, бо право на інші радості у тебе відібрали, підмішавши бром у чай і компот.
Щоправда, трапляються і такі, хто вважає, ніби й справжні чоловіки формуються лише в армії. Не будемо їх розчаровувати, але ми, жінки, знаємо, що справжні чоловіки формуються великим коханням. Приміром, таким, про яке читаємо в оповіданнях Сергія Жадана "Блок НАТО". Також тут знаходимо історії про вагітних домогосподарок, українські політичні партії (масонів, растаманів і комуністів) та справжню чоловічу музику – "Братів Гадюкіних". Третій автор у цій збірці – Любко Дереш – про армію мало що знає, зате йому багато відомо про галюциногенні рослини, психоделічну музику, цивілізацію дрозофілів та нелегальний перетин кордонів. Чим не сучасний джентльменський набір?
Лілія ШУТЯК
