Він жив із космічною швидкістю, творив дуже багато. У його новелах та статтях – особливе відчуття життя. Таким запам’ятали друзі письменника та журналіста Григора Мацерука. Через вроджену ваду серця Григір помер у віці 27-ми років. 20 лютого виповнюється 55-та річниця з дня його народження. Про особистість Григора та його нестримне бажання жити розповідає вдова письменника, журналістка Валентина МАЦЕРУК.
"Жили скромно
й щиро"
– Разом із Григором ми навчалися на факультеті журналістики Львівського університету, – пригадує Валентина Мацерук. – Я навчалася на четвертому курсі, Григір – на третьому. Часто зустрічалися в університетських коридорах. Я кинула на нього оком, бо мені подобалися вусаті хлопці. Григір був дуже симпатичним. Він жив у кімнаті з моїм однокурсником Володимиром Краснодемським. Моя ж кімната була навпроти. Крім того, Григір ходив до літературної студії "Франкова кузня". Тут збиралися творчі люди, дуже багато говорили про літературу, поезію. Саме тут Григір зачитав свою новелку "Перекривали хату".
Так ми з Григором познайомилися ближче і почали зустрічатися. Пригадую наші вечірки: вони були скромними, але у них ховалася така щирість! Через рік ми з Григором розписалися, а ще через п’ять років народився наш син Артем.
– Після того, як одружилися, у нас розпочався епістолярний роман, – з усмішкою каже Валентина Мацерук. – Ми навчалися на різних курсах. Моя практика проходила у Харкові, а Григора – в Івано-Франківську. Ось так, ще не побувши разом, доводилося не бачитися. Ми багато листувалися. Григір – творча людина, його листи були дуже ліричними. Це незабутньо! Щоправда, у Григора був дуже складний почерк. Напевно, лише я могла розшифрувати його листи. До речі, у наших листах склалася особлива мова кохання. Коли ми почали зустрічатися, моє дівоче прізвище було Моржухіна. Григір завжди називав мене Ворожухіна. Нещодавно знайшла конверт, на якому було написано "Валентині Ворожухіній".
Не забуду один момент. Коли настав мій випускний вечір, Григір був на практиці в Івано-Франківську. Ми багато листувалися, адже тоді не було мобільних телефонів. Ми домовилися, що він приїде до мене на вручення дипломів. На жаль, Григір не з’явився. Уже був у розпалі випускний вечір, який відбувався на львівській вежі "Високий замок". Мені було важко на душі – навколо були подруги з чоловіками. Ми сіли за стіл і лише хтось із викладачів встав, щоби виголосити тост, як відчиняються двері, і заходить Григір – у кольоровій сорочці з великим букетом троянд. В однієї із квітникарок він купив відро квітів. Це було незабутньо, ображатися я вже не могла.
Коли Григір закінчував університет, Володимир Краснодемський повідомив нас, що у молодіжній газеті "Молодий буковинець" є вакантне місце. Так Григір поїхав до Чернівців. Він показав свої публікації редакторові "МБ" Анатолію Масловському і відразу був зарахований до штату працівників. Працював у відділі з Галиною Тарасюк, Тамарою Севернюк, згодом став очолювати відділ "Ідеології".
У "МБ" Григір працював із лютого 1976 року до початку березня 1981 року. Удома я і досі зберігаю його щоденник за 1981 рік. У ньому подано модель "МБ" на весь рік, розписано рубрики, сторінки. Григір записував важливі справи року, місяця, дня… У нього завжди усе було систематизовано.
Жили ми тоді скромно, але дуже щиро. Нещодавно гортала щоденник і побачила, що він запланував на свій день народження – виплатити розстрочку за костюм. До речі, пригадую студентський день народження Григора. Разом із подругами ми зібрали кошти, купили тканину і замовили в ательє брюки.
"Циганка передбачила смерть Григора"
– Народився Григір 1954 року в маленькому селі Бучин Любешівського району, – розповідає Валентина Мацерук. – Його хатина знаходилася на околиці. Коли навесні розливалася притока річки Прип’ять, вода підходила під саму хату. А ще водою ходили лелеки і підходили вони під самі двері будинку. Часто вранці Григір прокидався, збирав вудочки, брав човна і рибалив. Наловить риби, почистить її, приготує й пригощає мене. Це було дуже смачно. А у лісі він збирав лисички та афени (чорниці – ред).
Григір – виходець із простої селянської сім’ї, але яке у нього було відчуття життя, природи! Завжди дивувалася, звідки людина бере це відчуття. Напевно, це талант від Бога. Мама Григора була неграмотна, але Григір отримав вищу освіту. Маючи одну сорочку й штани, він самостійно поїхав до Львова, вступив до університету і досяг визнання. Усе своє життя Григір був дуже працьовитий, продуктивний. Щовечора він працював на кухні за друкарською машинкою.
Щасливим для нас був рік 1979-ий. У жовтні від редакції "МБ" ми отримали квартиру, в листопаді народився синочок Артем. 1979-1980 – це незабутні роки. Але усе обірвала смерть Григора. 20 лютого 1981 року ми востаннє святкували його день народження. Ми були не дуже заможні, і Григір вагався, чи варто влаштовувати свято. Все-таки ми запросили друзів. Григір був дуже сумний. Наступного дня, у суботу, він пішов працювати, бо "МБ" виходив у неділю. На роботі він теж був сумний. Через тиждень Григора не стало…
У біографії Григора є один фатальний момент. Ще у студентські роки циганка наворожила йому, що він буде жити 27 років. Він передчував свою смерть і якось сказав мені, що недовго житиме. Сказав і сумно усміхнувся. Загадав і про циганку...
Валерія ЧОРНЕЙ
ДОВІДКА:
Григір Мацерук (1954-1981) – відомий журналіст і письменник. Друкувався у збірниках, газеті "Молодь України", журналі "Ранок" тощо. З 1976 до 1981 року працював у "Молодому буковинці". Улюбленими стали його новели "Сонячне джерело", "Вітрила". Про Григора казали: "У нього складний почерк, але письмо – легке".
Перша його книга – "Заповідаю довго жити". Тут було надруковано 10 новелок.
Посмертно, 2005 року, у видавництві "Букрек" вийшла книга "По кому росте трава". Це 600 сторінок захопливої творчості Григора. Книга наповнена цікавими образами, думками, відчуттям природи. В епіграф до книги винесено слова з його новели "Мишустик": "По добрих людях, коли вони помирають, хоч травичка на пам’ять росте".
