У шкільному музеї – рушники з рідного села Шевченка

До етнографічного музею Чернівецької гімназії №4 зібрано майже сімсот експонатів з усіх регіонів України та багатьох країн, де є українська діаспора. Як свідчать записи у Книзі відгуків, тут вже побували тисячі відвідувачів. Навідалися сюди і кореспонденти "МБ".
Орнаментам вишивок – понад сто років
– Коли я приїхав до Чернівців (1998 року) і влаштувався працювати у гімназію №4, одразу ж виникла ідея відкрити шкільний музей, – розповів завідувач етнографічного музею, лауреат обласної премії ім. Гараса Михайло ПОКИДАНЕЦЬ. – Мені виділили кімнату, і я три місяці оформляв її. У музеї представлено етнографічне мистецтво Буковини, Гуцульщини, Покуття, Бойківщини, Галичини, Слобожанщини…
"Є навіть експонати з Донеччини, хоча дістати їх було досить складно, – зізнається Михайло Григорович. – Нам вдалося зібрати орнаменти вишивок з усіх регіонів України. Вони вказують на особливість життя їхніх мешканців. Скажімо, на Тернопільщині використовують здебільшого чорні нитки – колір землі, бо це основний сільськогосподарський район. На Сокальщині Львівської області, звідки було вивезено чимало невільників, сумними кольорами відображають монголо-татарське рабство. Дуже гарні зразки давніх вишивок маємо з Хмельницької та Вінницької областей. Їх нам надіслала сільська старенька жінка. Зібрані орнаменти вишивок дуже давні. Деяким вже понад сто років. Маємо рідкісні мальовничі лемківські орнаменти вишивок та давні гуцульські. Надзвичайно дорогоцінні експонати – два старовинні рушники з Моринців, рідного села Тараса Шевченка. Їх вишили ще за життя поета. Я придбав ці рушники в однієї старенької бабусі під час своїх навідин до Моринців. У музеї оформлено цілий куточок, присвячений Кобзареві. Є тут земля, привезена з його могили в Каневі.
У музеї стоїть кілька манекенів, одягнутих у давній народний одяг, зокрема Бойківщини та Гуцульщини. "Усі костюми натуральні, виготовлені з домотканого полотна, – запевняє завідувач музею. – Маємо національний костюм Центральної України, який є емблемою нашої країни на міжнародній арені. Такий свого часу носила Леся Українка.
Iкону перемальовував
зі своїм учнем
Один із рідкісних експонатів музею – велика ікона. "Називається вона "Матір Божа – покровителька Гуцульщини і Буковини", – розповів Михайло Григорович. – Намалював її відомий місцевий художник Смольський, який за переслідування змушений був виїхати до Америки. Листівку з копією ікони мені подарували в музеї українського мистецтва, де я представляв персональну виставку. Пізніше я перемалював її зі своїм учнем. В Україні другої такої немає. Ікона дуже своєрідна. Матір Божа, одягнута в гуцульський одяг, йде берегом річки і несе на руках маленького Ісусика".
Чимало у музеї і предметів домашнього вжитку. Деякі з них – надзвичайно рідкісні. Наприклад, дерев’яна маглівниця для прасування. "Дітям було надзвичайно цікаво дізнатися, що цією дошкою їхні прабабусі прасували свої речі, – сміється Михайло Покиданець. – Ще їм подобається ручна куделя з веретеном, яку нам передала старенька буковинка. Є у нас два прядильні верстати. Віднайшли ми кілька дерев’яних корит для замішування хліба. А нещодавно наш учень приніс до музею дві рідкісні картини з квітковим орнаментом, намальовані на склі. Їх віднайшла на горищі його бабуся".
– До мене звертаються не лише вчителі нашої гімназії, а й педагоги інших навчальних закладів міста, просять матеріали та експонати для уроків, – каже завідувач музею. – Ще ніколи нікому не відмовив. Бо саме для цього і було створено музей. Доки я працюватиму в гімназії, музей існуватиме. А що буде з ним, коли я піду, – не знаю.
Надія БУДНА