Гофман був би радий послухати українську «Крихітку Цахес»

Саша Кольцова – росіянка, яка ненав’язливо пропагує українську мову, виступаючи зі своїм гуртом "Крихітка Цахес" не лише в Україні. У своїх починаннях вона є щирішою за багатьох українців, що спілкуються зазвичай або російською, або ж у кращому разі суржиком. Саша, яка вже звикла до творчого псевдо "Каша Сальцова", не стоїть осторонь соціальних справ: допомагає убезпечитись від ВІЛ-СНІД, пропагує вегетаріанство, роздає екологічні торбинки, пошиті за старовинним звичаєм з льону... Довідатись про інші її позитиви можна з інтерв’ю, яке вона люб’язно надала для "Трохи Культури".
Виступаючи
за політиків, ми відмиваємо гроші
від бруду
– Останнім часом, сам того не помічаючи, всім ставлю одне і те ж запитання: як ви реагуєте на політичну кризу в країні?
– Ми не брали участі у жодному політичному турі, і нас наші колеги дражнили, мовляв, ми вже джипи купили давно, а ви все ще борг інвесторам віддаєте. Наступного разу, як каже наш друг і колега Юрко Зелений, треба казати "так" усім, кататись за всіх, тому що ми платимо податки і повертаємо гроші собі. Тому ви маєте розуміти: якщо побачите музикантів на синьо-білих чи помаранчевих білбордах, то це нічого не значить. Музикантам просто хочеться виступати. Є сцена – ок! Вішайте банер! Політики в Україні всі такі однакові, що вибирати дуже важко – як у тому, перепрошую, вислові: "Я в сортах г... не розбираюся". Як Мойсей чекав, поки помре останній раб, так і в Україні треба чекати багато років, доки помре остання людина, яка вважає політику засобом особистого збагачення. Щоб між політикою і грошима не ставився знак рівняння, тому що політики – це люди, які мають дбати особисто про мене, а не особисто про себе. "Я є народ, якого правди сила"... і так далі.
– Ваші пісні в Інтернеті – це мінус у бюджеті гурту?
– Це радше мінус для випускаючої компанії, тому що ми все-таки на відсотках з роялті. Ми не хочемо ходити без штанів, і для того, щоб ви нас бачили і чули, ми мусимо записуватись, у нас мають бути комфортні умови праці. Однак я думаю, що не можна забороняти людям викладати музику в Інтернет, тому що музика створена для того, щоб її слухати. Якщо слухач не може купити собі диск за 40 гривень, я вважаю, що приходячи на концерт, він компенсує це зло.
– На якій стадії знаходиться робота над вашим новим альбомом?
– Поки ми не маємо результату переговорів з нашим випускаючим лейблом, ще нема про що розповідати. Альбом майже завершений. Ми вносимо останні корективи, щоби досягнути правильного звучання. Працюємо з саунд-продюсером гурту "Esthetic Education" Юрком Хусточкою, який є нашим добрим знайомим. Також і Діма Шуров доклав сил до нашого звучання, аж нас інколи лякає, коли чуємо їхні версії аранжувань. Але ми поважаємо їх як музикантів і як творчих обдарованих людей. Поза сумнівом, нам дуже добре з ними працювати. Нам новий альбом подобається, і ми вважаємо, що на ньому є 5-6 пісень, на які варто знімати кліпи. Одна з головних пісень вже офільмована – це "Щось на зразок", і я думаю, що скоро з’явиться кліп. Робоча назва альбому – "Рецепт".
Карпу люблю
і поважаю, але –
на відстані
– Чи слід сподіватися на спільні пісні, як було на першому альбомі з "Фактично Самими"?
– Там буде дуже відчутний вплив "Esthetic Education", є навіть одна пісня, де їхній лідер Луї підспівує на бек-вокалі. Але і мої завивання можна почути на їхніх двох піснях. Треба розуміти, що участь інших музикантів у записі – це часто так званий "крос-піар", коли менеджери двох артистів поспілкувалися і вирішили, що це цікаво глядачеві і піде на користь усім. Ми ще зробили переспів треку "ТНМК" – "Восени" і встигли записатися з "Мертвим Півнем". У нас дуже часто були пропозиції щодо співпраці з музикантами незалежної сцени, але ми настільки хотіли займатися власним альбомом, що треба було просто встановити пріоритети. Зараз ми закінчуємо своє, а потім, можливо, поспіваємо з кимось іще.
– З Іреною Карпою стосунки ще підтримуєте?
– Ми років зо три не спілкуємось. Я її люблю, і вона мене любить, але ми любимо одна одну дистанційно. Тобто я визнаю її успіхи, вона красива жінка, і мені навіть час від часу подобається те, що вона робить, але дружба – це трохи інше. Я не жалкую про жоден день, проведений разом: це було весело, але в нас різні позиції і погляди на життя. Я її люблю і поважаю, але – на відстані. Так і напиши.
– Свого часу ти стартувала з редакторства у молодіжному журналі "Молоко". Чи не хочеться повернутися?
– Це був не старт, а швидше копняк. Зараз цей журнал повністю належить гуртові "Esthetic Education", і він виглядає набагато краще, ніж за минулих часів. Тоді мені було 19 чи 20 років, а бути головним редактором 64-сторінкового журналу в такому ранньому віці важко, тому що всі були молоді і кожен тягнув ковдру на себе. Але це був прекрасний досвід, і зараз я достатньо вимогливо ставлюсь до журналістів: є список запитань, на які можна отримати від мене неочікувану відповідь. Наприклад: "Чому у вас така назва? Як вам працюється в чоловічому колективі? Ви більше любите виступати на відкритих майданчиках чи на закритих?". Є 50 запитань, які я чую щоразу в кожному місті. Я розумію, що вони все одно їх цікавлять, але можна хоча б перефразовувати...
Я – росіянка,
що виступає
за легалізацію української мови
– Ви переспівали російську "Аврору" українською і заспівали в останньому альбомі українською "Короля і Шута". Це такі загравання з публікою?
– Я була запрошеним артистом у цьому проекті. Тобто це ідея гурту "Аби МС", який робив для нас кавери до пісень із першого альбому, зокрема – пісні "На першому місці". Вони люблять босанову, і вони – прекрасні аранжувальники. До цього вони пробували інших співачок. Текст теж не мій, його написав Євген Чупринка. Я просто виявилася найактивнішим із них усіх компонентом, який поїхав у Москву і поговорив із Шаїнським щодо авторства. Пісня вийшла дуже мила: її крутять на радіо, і вона подобається. А крім того, обоє її авторів – українці. І автор слів – Матусевич, і пан Шаїнський – з Києва. Автор слів уже, на жаль, не з нами, а Шаїнський був щасливий через те, що ми дали нове невеличке життя цій пісні. Шоправда, запитав: "Шматує, гармат... – це шо"? Тобто він відчув, що це не зовсім прорадянська пісня, скоріше навпаки. Але головне – що вона вийшла хорошою.
– Чи не було з цього приводу закидів з боку росіян, мовляв, знову ці хохли нашу пісню на свій лад переробили?
– Чесно кажучи, ні. І взагалі, я – як росіянка – завжди виступаю за об’єднання найкращого, що є в культурах двох народів. Я розумію, що їхнього найкращого чомусь завжди більше, і це "найкраще" інколи виглядає як група "Рефлекс". Але, наприклад, я – проти перекладів російських фільмів українською, тому що на нашому боці перевага: ми знаємо дві мови – на відміну від них. Ми можемо оцінити майстерність російських акторів і без перекладу. З приводу того, що ми на крок попереду, у мене були важкі дискусії у Севастополі. Лише коли я сказала зі сцени, що я росіянка, кілька п’яних молодиків перестали кричати: "Пой по рускі!". У мене є сильний аргумент: я росіянка, що мешкає в Україні і виступає за справжню легалізацію української мови. Потрібно культурно об’єднуватися, але зберігаючи власні пріоритети. Спочатку – своє поважати, потім – сусідів, тому що, не поважаючи своє, неможливо знайти компроміс навіть із найкращими сусідами.
Україна – це вуйко
з вусами, який слухає Сердючку
– Як ти витримуєш у "бурхливій водоверті шоу-бізнесу" зі своїми, м’яко кажучи, піснями не для розумово відсталих?
– Я зрозуміла, що більше, ніж артист сам зробить для себе, ніхто для нього не зробить (якщо ви, звичайно, не є залежним артистом, якому приносять готовий репертуар і за це інвестують у вашу "творчість")… Великі верстви нашого населення приходять з роботи додому: вони хочуть чогось "ненав’язливого", не "Крихітки Цахес", від якої вони просто повісяться після своєї шахти, а "гоц, гоц, гоц, всьо будєт харашо!". І це є наш "культурний феномен". Подумати лише: Україна, по суті аграрна країна, достатньо консервативна, і в ній головний артист працює у жанрі травесті. Тобто я відразу уявляю собі Україну як такого вуйка з вусами, який при цьому любить Вєрку Сердючку! І це показово: люди хочуть розважатися, а ми не розважаємо, ми в найкращому випадку тішимо.
– У ці новорічні дні хочеться запитати, який із минулих років запам’ятався вам найбільше і чим саме?
– Позаминулий. Ми втратили одного з учасників, і я б збрехала, якби сказала, що було щось більше за це. Це стало лакмусом, який показав, якими ми є насправді: як ми живемо і чого хочемо. Це було важко для всіх нас, і те, що ми й досі функціонуємо, хоча вже не є тією "Крихіткою Цахес", тому що "Крихітка Цахес" – це Каша, Микола, Джек і Міхон. Сьогодні ми є творчим об’єднанням нових музикантів. Барабанщика Сашка ми підло вкрали у "Квадраджесіми": боюся, вони досі не можуть нам пробачити цієї втрати, тому що я вважаю Сашу одним із найкращих барабанщиків України. Діма – я дуже рада, що він до нас знову приєднався, тому що це наш перший басист, з яким власне починалася "Крихітка" і якого ми так само викрали з гурту "Бугі Вугі Джем Слем". Але я ж дівчина, тому це інколи легко вдається. І тепер ми вдячні одне одному, що співпрацюємо і робимо нові пісні.
Тарас ПІЦ

ДОВІДКА
Крихітка Цахес –
паскудний герой однойменної казки Е. Т. Гофмана і водночас чудовий київський рок-гурт, який грає "трішки пост-панку, трішки трип-хопу, трішки гранджу, трішки брит-попу" і трішки ще невідомо чого. Гурт має у своєму активі альбом "На першому місці" та участь у десятках фестивалів і громадянських акцій. Нині завершується робота над другим альбомом. У грудні 2008 року "Крихітка" дала концерт у Чернівцях. Незмінним лідером гурту від моменту заснування є Саша Кольцова, вона ж – Каша Сальцова.