Кажуть, ніби обіцяного чекають три роки. Можливо, хтось і дотримується таких термінів, але аж ніяк не колишній флагман глем-року американський гурт "Guns N’ Roses", чийого нового альбому "Chinese Democracy" (тобто "Китайська демократія") шанувальникам довелося чекати сімнадцять років. Точніше, це вже й не гурт зовсім, а лише його лідер, вокаліст Ексл Роуз – єдиний, хто залишився із золотого складу кінця 1980-х – початку 1990-х (клавішника Діззі Ріда, що склав компанію співакові, не рахуємо, бо він ніколи й не був повноцінним учасником команди).
Сімнадцять років! За цей час у немузичному житті люди встигають народитись, навчитись усього, що вміє пересічна особистість, і навіть спробувати цю пересічність подолати, вступивши до якогось ВНЗ, якщо, звісно, батьки назбирають достатньо грошових одиниць на "поточні витрати". У світі ж гітарних рифів, мільйонів проданих примірників і позицій в білбордівських чартах за сімнадцять років гурти штибу "Guns N’ Roses" досягають слави, розвалюються, тягають своїх колишніх одногрупників по судах, оголошують помпезний камбек і знову розпадаються.
Можливо, ніхто б особливо і не загострював уваги на цьому релізі, якби після того, як 1994 року зі складу "трояндових гвинтівок" не пішли (майже одразу) харизматичний гітарист Слеш, його бліда тінь Гілбі Кларк, тонкий, мов жердина, басист Дафф МакКаган та стильний драмер Метт Сорум, залишений напризволяще фронтмен Ексл Роуз (клавішника Діззі Ріда ми домовились не брати до уваги) визнав би, що гурт "Guns N’ Roses" припинив своє існування. Пішли усі, в тому числі й ті, хто писав музику, то, може, варто було вчинити логічно, а головне чесно – і розпочати сольну кар’єру? Наш герой так не вважав. Ба більше. Він подав до суду (і виграв його) на колишніх друзів, з якими ще не так давно ділив місце у найманій халупі, вимагаючи виняткових прав на назву, а заразом і на всю спадщину "Guns N’ Roses".
Що ж, мабуть, американські судді теж беруть хабарі. Але зараз не про це. Ще 1991 року, одразу після виходу двох монументальних дисків – Use Your Illusion I & II – прозвучала заява, що гурт розпочинає роботу над новим альбомом. От ми, як зачакловані, і чекали на цей "новий" диск. І якщо раніше рекордсменами з лінощів серед рокерів вважались англійці "Def Leppard", що дозволяли собі чотирирічні паузи між випусками власних опусів, то тепер "Guns N’ Roses" з легкістю їх обскакали. Для порівняння: дебютна платівка "Black Sabbath", що досі вважається класикою хеві-металу, була записана за тиждень, а витрати на неї становили жалюгідних 600 фунтів. "Chinese Democracy" писався 17 років і коштував рекордні в історії шоу-бізнесу 30 мільйонів доларів! І це ще велике питання – чи наблизиться бодай одна з чотирнадцяти пісень "китайської демократичної платівки" до класики глем-року.
З іншого боку, про який глем-рок йдеться, якщо впродовж мінімум п’яти років на виступах "Guns N’ Roses" другим після Ексела на сцені був гітарист Бакетхед, псевдо якого перекладається як "відро-голова". Увагу він привертав не стільки віртуозністю гри, скільки саме незмінним пластиковим відром з-під смажених курчат мережі забігайлівок Кентакі Фрайд Чікен. Та ще й закривав обличчя безликою маскою з отворами для очей і рота. Хіба можна порівняти це з красенем, рок-богатирем Слешем в його чорному циліндрі і з незмінною цигаркою у вустах? З точки зору глему, в якому вигляд рокера не менш важливий за гру і спів, така заміна – чистісінька профанація. Нині "Guns N’ Roses" суціль складаються з подібних фріків – від нового гітариста з багатообіцяльним прізвиськом Клишоногий (Bumblefoot) до самого Роуза, який встиг значно погладшати і запустити кольорові дреди.
За сімнадцять років "Chinese Democracy" з просто довгоочікуваної платівки перетворилась на таємничу Шамбалу: ніхто її не бачив, але всі хотіли знайти. Коли ж ми нарешті дійшли до заповідної землі, себто поставили у програвач новий диск, на нас чекало розчарування. Пісні для "Chinese Democracy" були готові ще в другій половині 90-х і відтоді виразно морально застаріли. Загалом, майже всі композиції платівки нагадують одну безкінечну "Estranged" (пісня з альбому Use Your Illusion II). Та ж ламана ритміка, ті ж безкінечні переходи, лише немає такої ж чарівності (хоча пісня "Better" вигідно вирізняється із загалу). А вже про те, щоби почути щось подібне до часів альбому "Appetite For Destruction", годі й мріяти.
Одне слово, даремно американський блогер Кевін Когілл викладав у неті сім із чотирнадцяти пісень гурту за місяць до офіційного релізу, за що й отримав рік в’язниці. Якби диск був звичайним сольником Ексела Роуза, то ще півбіди, але як на альбом "Guns N’ Roses", якого весь світ чекав 17 років, "Chinese Democracy" є заслабкою. Очевидно, мусимо визнати: команди "Guns N’ Roses" – як, зрештою, і китайської демократії – не існує.
Дмитро АНТОНЮК
