Вона ніколи не вміла визначати, котра година, не могла уявити своєї смерті, вірила, що кожна людина – це вірш, любила птахів і сумувала, що сучасна релігія – дуже похмура. Однак, коли вона була наодинці із собою, знала, що Бог сидить поруч і дивиться їй прямо у душу... Такою була поетеса-дивачка Емілі Дікінсон, яку зіграла заслужена артистка України Лідія Вовкун, дружина міністра культури Василя Вовкуна. У Чернівецькому музично-драматичному театрі 12 грудня відбулася гастрольна моновистава Київського Академічного Молодого театру. Впродовж однієї дії тендітна Лідія Вовкун одна на сцені вела майстерну гру. Разом із режисером Оленою Шапаренко, композитором Лесею Тельнюк і художником-постановником Ларисою Черновою актриса представила чернівчанам матеріал, над яким працювала три місяці.
Основою сюжету вистави "Емілі" за однойменною п`єсою Вільяма Люса стала реальна біографія американської поетеси Емілі Дікінсон (1830-1886), до якої слава і визнання прийшли майже через сто років після смерті. Емілі 56 років прожила у маленькому містечку і ніколи не думала, що хтось оцінить її твори. Вона написала 1175 віршів, з яких за її життя було опубліковано лише сім. Та саму Емілі це турбувало найменше, адже вона робила те, що любила, – писала вірші. Глядач знайомиться з Емілі Дікінсон у момент, коли їй 50. Вона – відлюдниця і дивачка, яка надає перевагу компанії пташок і дерев.
– Колись мені до рук потрапила книжка з віршами Емілі Дікінсон, яку мені привезла з США композитор Леся Тельнюк, – пригадує заслужена артистка України Лідія ВОВКУН. – Ті вірші так захопили мене, що я вирішила обов’язково зіграти американську поетесу. Я прагнула показати світ, в якому вона прожила 56 років. Над виставою працювала три місяці і увесь цей час я розуміла, що прагну зіграти Емілі саме у Чернівецькому музично-драматичному театрі. Я колись працювала тут, і буковинські глядачі назавжди залишилися у моїй душі.
Підтримати дружину приїхав і міністр культури України Василь Вовкун.
– Це, напевно, єдина робота Лідії, за процесом створення якої я майже не стежив, – зауважив Василь ВОВКУН. – У мене тоді було багато справ. Але мені приємно, що спектакль має успіх! Тепер розумію, чому вранці на дачі я часто прокидався від вигуків дружини: "Ти послухай, як співають птахи!" Виявляється, вона входила в роль. А взагалі, щасливий, що з'явилася така чиста і добра моновистава. Глядачеві набридли кривляння на сцені, він хоче бачити справжніх героїв, співчувати їм.
Валерія ЧОРНЕЙ
